Чи знали російські офіцери, присвячуючи своє життя службі путінському авторитарному режиму, що після смерті стануть черговим інструментом для формування російської пропаганди? У цій статті ми розглядаємо, як агітпроп РФ реагував на смерті Станіслава Ржицького та Романа Кутузова. У слуг російського режиму ніколи не буде альтернативи, окрім як слугувати інструментом пропаганди. Докладніше – читайте в нашій статті.
На службі в смерті за життя і після
Фото вгорі: Роман Кутузов (генерал-лейтенант – перший заступник командувача 8-ї загальновійськової армії Південного військового округу, командувач 1-го армійського корпусу «ДНР»).
Нижнє фото: Станіслав Ржицький (капітан ІІ рангу, командир підводного човна «Краснодар»).
(Не)легальні цілі війни
Ми розглянули дві події, які російські джерела новин описували досить цікаво. Загибель високопоставлених офіцерів завжди резонансна через те, що саме вони перетворюють армію на ефективне знаряддя війни.
Перша – нещодавнє вбивство колишнього командира підводного човна «Краснодар» Станіслава Ржицького в Краснодарі. Цей командир, згідно з повідомленнями, міг бути причетним до обстрілу Вінниці в Україні, зокрема 14 липня 2022 року, коли загинули 27 людей (у тому числі двоє дітей).
Незважаючи на те, що згідно з повідомленнями російських ЗМІ, Ржицький начебто припинив свою військову службу у грудні 2021 року, він продовжував виконувати обов’язки військовослужбовця Чорноморського флоту до серпня 2022 року. Після відставки він був призначений помічником начальника з мобілізаційної роботи у адміністрації Краснодара.
Отже, російська пропаганда намагається створити образ «невинної жертви українських спецслужб» в особі Ржицького. Насправді ж він залишався залишався на дійсній службі російського режиму, тим самим сприяючи реалізації геноцидної війни Російської Федерації проти України.
Другий розглянутий нами інфопривід – загибель генерал-лейтенанта Романа Кутузова під час бойових дій у Луганській області у 2022 році. Загибель командира такого високого рівня під час бойових дій аналітики давно відзначають як приклад жорсткої вертикалі влади в російській армії. Присутність вищого командування на передовій свідчить про низький рівень мотивації військових частин.
Кутузов був військовим командиром і, згідно з численними повідомленнями, в тому числі і від російських ЗМІ, брав активну участь у бойових діях зі своїм корпусом. За свідченнями журналістів, він жорстоко і максимально неефективно використовував людські ресурси. Кутузов, безсумнівно, був законною мішенню для українських військових. У цьому випадку зусилля російської пропаганди були спрямовані на викривлення інформації з метою посилення патріотичного запалу та підтримки режиму. Проливаючи світло на російську пропаганду, спрямовану на внутрішню аудиторію, ми можемо проаналізувати ширший контекст дій кремлівського режиму.
Реакція російської пропаганди на ці події виглядає більше як інструменталізація смерті для досягнення політичних цілей, ніж справжня турбота про вшанування пам’яті своїх військових. Смерть обох слуг все ще відіграє інформаційну роль для агітпропу РФ, тому розуміння того, як це працює, є вирішальним.
Інструменталізація смерті
Політична інструменталізація загибелі слуг режиму означає, що втрати служать засобом досягнення політичної мети. Відповідно, смерть стає риторичною зброєю, яку РФ використовує, щоб посилити свою позицію у війні проти України.
Розглянемо, як смерть Станіслава Ржицького стала інструментом для надання негативних характеристик Україні та посилення вже існуючих кремлівських наративів про «тероризм» та «неонацизм» української влади.
Вбивство Ржицького стало поштовхом до чергових звинувачень України в “терорі, розгорнутому в Росії” та прирівняння Головного управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР) до терористичних угруповань.
Пропагандист Сергій Карнаухов висуває звинувачення українській стороні, називаючи коментар російського опозиційного політичного діяча Іллі Пономарьова «зізнанням»: «Якою є конструкція роботи ГУР в рамках цього проекту не має значення. Пономарьов є офіційним представником тих сил в Україні, які розв’язали терор в нашій країні».
Публікація новин з тегом “тероризм”.
Ще один ярлик, який систематично намагається навішувати на Україну російська пропаганда, — це «нацизм». Інформаційний привід про загибель Ржицького пропаганда використовує як інструмент, щоб ще раз використати цей наратив: «Наші діди таких нацистських тварюк вішали. І були праві», – коментує вбивство Володимир Соловйов.
Заголовок новини: «Вбивство підводника. Українські неонацисти мстяться Росії та її героям».
Інструменталізуючи вбивство Ржицького, російська пропаганда намагається надати українській владі ознаки «тоталітарного характеру». Російське державне ЗМІ «Russia Today» називає підозрюваного у вбивстві Сергія Денисенка «жертвою режиму»:
«Сергій Денисенко міг втекти з України, бо боявся за своє життя та життя своєї родини, — каже один із тренерів з карате, який його добре знав: «Він боявся СБУ, ця тема його дуже хвилювала. Його колишні учні почали писати на нього доноси за те, що він спілкувався з нами, росіянами, і погрожував йому. Денисенко розповів про своє занепокоєння тому, що він серйозно думав, що його сім’ю вб’ють».
Нові характеристики режиму
Висвітлюючи військові втрати, російська пропаганда часто використовує наративи про «відповідальність», «покарання винних» і «суворість закону», продовжуючи таким чином риторику підміни понять. Найбільш яскраво ця риторика відображається в послідовному вживанні терміну «спеціальна військова операція» замість «війни».
Таким чином Кремль маніпулює міжнародним правом, що відрізняє смерть на війні від вбивства мирного населення, та надає міждержавному військовому конфлікту ознак внутрішньодержавного.
Новина про смерть російського генерала Романа Кутузова стає інструментом надання російському режиму одразу двох відмінних характеристик:
- Наявність всемогутнього закону, справедливості, яку можна встановити.
- Високі моральні якості вищого керівництва армії.
Прикладом цього є коментар Telegram-каналу «Операция Z: Военкоры Русской Весны» (на який підписано близько 1,5 млн осіб) щодо загибелі російського генерала Романа Кутузова: «Трагедія страшна, з неї ми зобовʼязані нарешті зробити висновки. Сподіваємося, що винні будуть покарані з усією суворістю закону, щоб подібне більше не повторилося».
Цей же інфопривід стає інструментом для порівняння моральних якостей вищого офіцерського складу РФ та України: «Що там на Україні? Вони намагаються прийняти закон, який дозволяє українським командирам розстрілювати підлеглих, які не йдуть у бій. А у нас генерал встає і сам, своїм прикладом веде солдатів в атаку. То яка ідея сильніша? На чиєму боці правда?» – запитує топ-пропагандист Олександр Сладков .
Маніпуляція людським фактором та художні фрази про «ідею» та «правду» створюють картину ціннісно кращого лідерства, ніж у ворога – а отже, і кращої армії.
Створення нових сенсів
Пропаганда використовує загибель слуг режиму як інструмент для досягнення цілей. Одна з них – створення культу «нових героїв» для зміцнення режиму та штучної інтеграції окупованих територій.
Голова маріонеткової організації «ДНР» Денис Пушилін у своєму Telegram-каналі зазначив: «Сьогодні школа №7 міста Маріуполя, у звільненні якого він брав участь, носить ім’я Романа Кутузова. Таким воїнам, як Роман Кутузов, народ Донбасу вдячний за свою свободу». Крім того, на подвір’ї згаданої школи відкрили пам’ятник російському генералу .
Створення культу «нових героїв» та інтеграція окупованих територій шляхом заповнення простору іменами та символами, які прославляють цих «нових героїв» – широко використовувалося в Радянському Союзі і є ще одним інструментом пропаганди. За даними Верховної Ради України, станом на 2016 рік в Україні внаслідок декомунізації перейменовано 987 населених пунктів. Попередні назви цих міст, містечок, сіл були встановлені комуністичним режимом і прославляли його. У цьому аспекті, вже в сучасній РФ, смерть генерала використовується для створення історії «народу Донбасу» без залучення цього «народу», тобто населення тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.
РФ готова навіть самостійно ліквідувати осіб, що служать їй, щоб потім представити їх як нових героїв. Прикладом є смерть колабораціоніста Кирила Стремоусова в листопаді 2022 року. Є підстави вважати, що організували цю смерть саме російські спецслужби. Проте результатом цієї загибель стала сакралізація Стремоусова в російській пропаганді. Зокрема, Володимир Путін посмертно нагородив його «Орденом Мужності».
У вбивстві колишнього керівника маріонеткової організації «ДНР» Олександра Захарченка також є ознаки інструменталізації. У свідченнях російського військового злочинця Ігоря Гіркіна йдеться: «Без участі людей, пов’язаних, скажімо так, з впливовими російськими колами, ліквідувати Захарченка було б неможливо». Водночас російська пропаганда продовжує використовувати образ Захарченка для створення міфу про «народ Донбасу» та культу «нових героїв».
Навіть після смерті слуги РФ продовжують послуговуватися кремлівському режиму. І це лише кілька прикладів того, як пропаганда інструменталізує загибель для підтримки своєї альтернативної реальності. Росія ігнорує той факт, що військові злочинці є законними цілями війни, і представляє їх як нових героїв і невинних жертв «терористичного», «неонацистського» та «тоталітарного» київського режиму. Кремлівська пропаганда маніпулює міжнародним правом через ці наративи, які стають елементами демонізації України в глобальному та внутрішньому масштабах.