Вже майже десятиліття війна в Україні залишає болісні рани не лише на тілах, але і в душах тисяч українців. А пів року тому, з 24 лютого закровоточили мільйони сердець. Як повернути бажання до життя людині, яка втратила дім, рідних, роботу? Як навчити жити у мирному середовищі того, хто пройшов АТО, а зараз знову взяв до рук зброю, хто вже не мислить себе поза війною? У Кропивницькому (а точніше – на рівні Кіровоградської області) з цими проблемами працює фаховий та досвідчений спеціаліст – чимало військових та волонтерів кличуть його красномовним Док, а взагалі він кризовий військовий психолог Андрій Фоменко.
Працювати у цьому напрямку Андрій почав з 2014 року – з атовцями та їхніми родинами. Згодом ця практика перетворилась на повноцінний проєкт – Центр ресоціалізації військових «Коловорот», координатором якого й став Андрій Фоменко.
Команда військових психологів діяла у трьох напрямках: психологічна корекція психоемоційних станів та розладів, пов’язаних із наслідками перебування в АТО, психологічна допомога діючим військовим та членам їх родин. Адже проблем у хлопців (а це майже стовідсотково саме чоловіки) вистачало – сaмoвизнaчення у стaні poзв’язaння склaдних oбстaвин життя, пpoблеми мoтивaційнoї сфеpи, aдaптaції в кoлективі, сімейне кoнсультувaння тa психoлoгічний супpoвід пpи медичнoму oбстеженні.
Працювали психологи й з групами, проводячи авторські тренінги – діагностичні, антикризової саморегуляції та тренінги із соціально-психологічної адаптації. Для більшої ефективності навіть розробили «Календар успіху» – аби військові, які звертаються по допомогу до «Коловороту», могли наочно фіксувати власні досягнення у відновленні та адаптації. Негатив не можна просто видалити з душі. Його можна спробувати усвідомити, поведінку змінити, а пережиті події сприйняти як досвід. Це здебільшого вдається зробити, але для цього треба воля й готовність клієнта працювати систематично і сумлінно.
До речі, Андрій Фоменко працює не лише безконтактно, на рівні ментальному. Адже, наголошує він, стрес дійсно лишає слід в організмі людини і часто впливає на загальний стан здоров’я. Близько 86% клієнтів центру вказують на відчуття дискомфорту в різних ділянках спини, колінних суглобах, гомілках. Якщо не встановлено фізичних причин цього дискомфорту, його слід шукати в психіці людини, а подолати його можна за допомогою спеціальних вправ або масажу. Тож серед поширених методів роботи з клієнтами центру є й тілесно орієнтовані методики та окремі методи когнітивно-поведінкової психотерапії.
Вже за рік, у липні 2018-го, центр «Коловорот» у партнерстві з ГО «Серця матерів Кіровоградщини» презентував адаптаційний, соціально-реабілітаційний центр «СМАйЛ».
Сама назва «СМАйЛ» розшифровується так: соціальна, мотиваційна й адаптаційна локація. Презентуючи проєкт, Андрій Фоменко тоді сказав: «Ми працюємо з тими, хто втратив віру в цивільне життя і продовжує лишатися на війні протягом тривалого часу вже по поверненні. Для того, щоб зняти існуючий рівень соціальної напруги, щоб утримати людей від тих некорисних соціальних кроків, які можуть зашкодити їм та їхньому оточенню, і, найголовніше, щоб об’єднати усі ініціативи творчих талановитих людей, які повертаються з війни, спрямувати їх активність у соціально корисне русло, ми і створили цей проєкт».
Окремий напрямок, незвичайний, драйвовий та напрочуд ефективний, роботи Дока Фоменка – це пси-туризм. Вже кілька років поспіль команда «Коловороту» та їх підопічні (військові та їхні родини) кілька разів на рік проводили по кілька днів у Карпатах. Тут під час пошуку позитивного стресу раніше майже не знайомі між собою люди вчилися прислухатися до себе та довіряти один одному. Пси-туризм – метод адаптації військових через позитивний стрес і шлях до вміння знову довіряти людям «поза війною». «Коловорот» називає три основних чинники, які активуються в учасників пси-туру. У першу чергу це комунікація – люди мають знайти взаєморозуміння у спільному побуті. Друге – емоційна складова, де емпатія і естетична насолода від природи збільшує спектр емоцій. І третє – людей об’єднує мотив досягнення.
«Для пси-туризму головне не гори, а група. Гори просто стимулюють психіку позитивними чинниками й неабиякими навантаженнями. Для учасників наших виходів – це не спорт досягнень. Це перш за все внутрішня робота, самопізнання і досвід самомотивації», – наголошує засновник пси-турів Андрій Фоменко.
Він також абсолютно впевнений у необхідності об’єднання ветеранів у власні організації, проєкти, групи однодумців.
«Психологічні захисні механізми будуються саме на знаковій системі «свій-чужий». Свій – усереднене сприйняття людини зі схожим досвідом, відміченої певною фізичною або психологічною стигмою. Фактично чужий – це той, хто не належить до своїх. Саме цей поділ дуже чіткий для ветеранів на початковому етапі адаптації, який триває від повернення близько року в цивільному просторі. Буває, що цей етап минає швидше, але то залежить від самого ветерана та його оточення. В цей час свідомість направляє його до своїх шукати єднання з цінностями й прагненнями. Серед своїх обов’язково зустрінуться й ті, хто заспокоїть зайвий розпач, підтримає словом та просто присутністю. Для родини гарна нагода підтримати свого ветерана – познайомити його з хлопцями, які вже самі ладнають з цивільним життям. Як правило, у них вже є досвід взаємодії з державними установами та громадськими організаціями, що може допомогти недавньому бійцю зорієнтуватись у порядку вирішення власних запитів та потреб у реабілітації.
Однак слід пам’ятати: єднання зі своїми – це лише перший щабель соціально-психологічної адаптації. Підтримка близьких і ветеранського оточення допоможе відчути захист під час відновлення сил і здоров’я, а далі почнеться новий етап, на якому буде корисно розширити зв’язки серед тих, хто умовно лишався за межами «свого» оточення. Цей крок не дається легко, адже чутливим місцем ветерана все ще лишатиметься довіра. Практика роботи психологів у ветеранських організаціях дозволяє зробити висновок, що довіра – продукт взаємодії. Іншими словами, не можна навчитись довіряти, якщо не знаєш людину у справі. Саме тому в групах активних військових рано чи пізно з’являються люди, які мають досвід організації різних форм активного дозвілля, соціальних проєктів, бізнес-ініціатив тощо. Зближення своїх та чужих не є справою одного дня, але саме воно дозволяє відновити повноту сприйняття світу, позбавити ветерана напруги, сприймаючи інший новий для нього досвід», – каже Андрій.
І наголошує:
«Повне повернення бійця в цивільне життя відбувається не в коридорах державних установ, не лише в лікувальних закладах й навіть не в окремих ветеранських проєктах. Набагато важливіше підтримувати розвиток соціальних проєктів, відкритих для активних людей з різним життєвим досвідом та інтересами. Без єднання зусиль не можна вилікувати людську душу, не кажучи вже про суспільство в цілому. Перефразовуючи слова Бісмарка, варто зауважити, що гармати втратять силу лише під впливом аргументів і довіри до життя, принаймні у свідомості кожної окремої людини».
Шукаючи захисту і опори, кожен тримає свій кокон виживання, аби відновити втрачену енергію і не втрачати зайві сили. Крізь шпарини у своєму захисті спостерігаємо інших – хто захищається і захищає по-своєму. Іноді бачимо людей, які «вилуплюються» і здаються надто «голими»: радіють, одружуються, народжують, пестять своїх коханих.
«Це занадто, – говорить наш захист. – Одягніться швидше, зупиніть свої емоції, зараз це зайве!»
Але правда в тому, що більшість коконів тріскаються й злітають, це відбувається по волі самого життя! Нам може це здаватись божевіллям, але ми не маємо іншого шляху, іншого життя! Ми не можемо заборонити буяння зелені, перші кроки малюків, перші почуття підлітків або колосіння пшениці у степу. Ми поступово відновимось, треба трохи часу і терпіння, аби йти далі у непросте, бентежне, місцями трагічне, але єдине можливе для нас буття.
Оксана Рибченкова, Кіровоградська область
24.08.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS