Розквіт українського авангарду тривав усього лише 20 років – протягом 1910-1930-х років. За цей короткий період часу йому вдалось шокувати, викликати захват і вплинути на міжнародне мистецтво в масштабах, які привернули увагу всього світу. Сам термін запропонував французький мистецтвознавець А.Наков – що відбулось дещо пізніше, у 1973-му. І це має сенс, оскільки український авангард глибоко вплинув на нонконформістське мистецтво 1960-х, що викликало хвилю інтересу до його джерел. Авангард, що народився у новаторських мистецьких школах, об’єднаннях митців, на сміливих виставках Києва, Одеси, Харкова та європейських столиць – все ще продовжує надихати: він став однією з основ модерністського відродження 1990-х, відлуння якого все ще можна почути сьогодні.
Масштаб цього феномену захоплює: він включав такі напрями як кубофутуризм, спектралізм, конструктивізм та панфутуризм. Щонайменше вісім об’єднань згуртували абсолютно різних за творчим стилем митців, які створювали не лише картини, але й поезію, скульптури, новаторську сценографію, кіно та музику, нерідко розмиваючи межі між різними формами мистецтва. Однак все це розмаїття все ж мало ряд ключових трендів – свого роду вказівники для тих, хто хоче поринути у світ українського авангарду та дізнатись про нього більше.
1. Жінки відігравали значну роль у становленні українського авангарду
На початку ХХ століття цей мистецький напрям багато в чому покладався на жінок, які зробили суттєвий внесок у його становлення. Олександра Екстер стала засновницею однієї з найвпливовіших мистецьких шкіл у Києві, яка дала поштовх до формування цілої плеяди авангардних митців. Її називають «амазонкою авангарду» та однією із засновниць кубофутуризму. Однак революційний дух її творчості повністю розкрився у переосмисленні традиційної сценографії. Вона запропонувала новий підхід до створення декорацій, вивела дизайн костюмів на новий рівень та справила величезний вплив на розвиток стилю арт-деко. Екстер експериментувала з текстурами та простором, приділяла багато уваги контрастам, динамізму та ритму. До речі, одним з її викладачів був Микола Пимоненко – у нього ж свого часу навчався Казимир Малевич. Вона була особисто знайома з Пабло Пікассо та стала зіркою європейських насамперед французьких салонів та виставок, оскільки родина була змушена емігрувати у 1924-му році.
Соня Делоне, відома як французька мисткиня, була українського та єврейського походження і стала ще однією впливовою фігурою у формуванні українського авангарду. Народившись у маленькому містечку неподалік від Полтави, вона стала однією з найбільш відомих і найбільш різнопланових мисткинь свого часу. Переїхавши спочатку до Санкт-Петербурга, а потім до Німеччини у віці 18 років, вона пізніше емігрувала до Франції. Разом зі своїм чоловіком, Робертом Делоне, вона заснувала напрям відомий як “орфізм”. Соня Делоне стала першою жінкою, яка провела власну виставку у Луврі, що відбулася у 1964-му році. Новаторські ідеї та свіжий погляд вона привносила до найрізноманітніших форм мистецтва, нерідко змішуючи їх. Її відомі «сукні-вірші» були декоровані поетичними рядками, включно з творами дадаїзму. Як і Олександра Екстер, вона експериментувала з театральними декораціями та тканинами. Прихильниця яскравих кольорів та геометричних форм, Делоне залишила великий і захопливий доробок, частина з якого продовжує жити і сьогодні – заснований нею салон REALITES NOUVELLES все ще діє.
2. Унікальною рисою українського авангарду є поєднання народного та високого мистецтва
Народні мотиви відігравали значну роль у формуванні авангардного мистецтва. Вони слугували джерелом натхнення для багатьох творців, включно з Казимиром Малевичем, який, зокрема, звертався до традиційних мотивів писанок у своїх картинах і він був не один такий. Олександра Екстер нерідко надихалась народним мистецтвом та роботами українських майстрів, як і Давид Бурлюк, який був поетом-футуристом, мистецтвознавцем, а також вчителем Володимира Маяковського. І як говорив сам Маяковський, Бурлюк встиг написати, за його власними підрахунками, близько 15 000 картин!
Авангардна поезія та сценографія часто черпали натхнення у мові селян та народних майстрів, що робило слово більш живим, динамічним та ритмічним. Народна культура вплинула на формування наївного мистецтва, а його архетипи нерідко використовували Олександр Богомазов (якому вдалося сягнути рівня найвидатніших європейських митців, незважаючи на дуже обмежену формальну освіту; його іноді називали «українським Пікассо») та Олександр Ахрипенко. В кубічних скульптурах Архипенка широко застосовувались нові елементи, такі як наскрізна форма; він покладався на порожній простір та нерідко розмивав межу між скульптурою і живописом. Архипенко включав народні мотиви у створення своїх скульптур, використовуючи їх в одязі, аби досягти більш живого, ефектного ритму мистецтва.
3. Багато авангардних митців мусили емігрувати, аби уникнути репресій
Сталінські репресії, що посилились у 1930-х, були спрямовані на різні соціальні групи – й інтелектуальна еліта включно з митцями стала однією з таких груп. Тоталітарний режим переслідував незалежні погляди, одночасно намагаючись нав’язати «соціальний реалізм» у мистецтві, який не залишав місця для «буржуазного» авангарду. Саме це стало однією з причин, через які Казимир Малевич був вимушений емігрувати з України. Михайль Семенко, поет-футурист, відчував на собі зростаючий тиск радянської влади, через що зрештою відмовився від авангардного мистецтва, – однак це не врятувало його від арешту та подальшої страти у 1937-му. Леся Курбаса, засновника новаторського театру «Березіль», також заарештували і відправили до трудового табору – і навіть там йому вдалось заснувати свій місцевий театр. Курбаса, представника «Розстріляного Відродження», стратили у 1937-му році.
Незважаючи на ці трагічні сторінки в історії, український авангард залишився жити у серцях та у впливі, який він справив на подальший розвиток мистецтва. Можливо, на нього чекає ще одне відродження через зростання інтересу до мистецьких експериментів початку ХХ-го століття – які можуть надихнути творців на нове бачення й сьогодні.