Menu

“У Бога немає інших рук, крім людських”

У перші дні окупації Токмак, що на Запоріжжі, залишився без електроенергії, бо через військові дії були перебиті лінії електропередач. Відповідно, перестав працювати водогін (воду розвозили цистернами). Світла не було майже тиждень, а на деяких вулицях і до десяти днів. А без світла у багатьох магазинах «потекли» холодильники, тож їх власники почали швидко розпродавати товар. Мешканці стояли у чергах по хліб та воду.

Здавалося б, усі на нервах, але конфліктів не спостерігалося. Навпаки, люди проявляли взаємовиручку і допомогу ближньому. Сусіди ділилися хлібом, якого в місті було обмаль, чи іншими харчами.

Один підприємець безкоштовно власним трактором підвозив воду мешканцям. А у мікрорайоні Ковальський якийсь чолов’яга возив воду просто невеликою діжкою на легковику.

Директор магазину на вулиці Шевченка вмикав генератор і допомагав підзарядити телефони не менш як сотні містян щодня. Волонтери безкоштовно привозили на вулицю кілька лотків хліба. І таких прикладів кількадесят.

Одразу ж виникла волонтерська організація у приміщенні шахового клубу. Там зібралися понад 20 активних токмачан, які телефонували підприємцям, у яких ще були продукти, формували продуктові набори і роздавали соціально вразливим сім’ям. Дізнавшись про цей гуманітарний штаб, багато людей зносили туди свої продукти.

Оскільки місто практично завмерло, майже всі стали тимчасово безробітними, з’явився час та можливість проявити себе в якості волонтерів. Реально складна ситуація консолідувала людей, проявила їх найкращі риси.

Але найбільше вразила активність токмачан, коли вони допомагали маріупольським біженцям. Маріупольці їхали постійним потоком через Токмак, починаючи з 15 березня 2022 року.

Бомбардування Маріуполя, відсутність газу, світла, води змусили людей тікати від війни. Не чекаючи гуманітарних коридорів, на свій страх і ризик власним транспортом їхали у бік Запоріжжя. Але навіть виїхавши з Маріуполя о 6-й ранку, вони не встигали проїхати за день 260 кілометрів. Через блокпости, розбиті дороги, вирви від снарядів та самі снаряди на дорозі переважна більшість до початку комендантської години встигала доїхати тільки до Токмака. А дехто й не встигав, цілими колонами залишаючись ночувати у полі, на дорозі.

На той час у Токмаку вже відновили світло, інтернет та зв’язок, і люди принаймні знали, що відбувається у Маріуполі. Але варто було побачити перших маріупольських біженців, щоб відчути це. Цілі колони автівок, часто без скла, посічені осколками, з білими стрічками та написами «Діти». І перелякані люди!

На об’їзній автотрасі біля розбитого кафе «Нірвана» група молодих токмачан організувала волонтерський пункт, в якому безкоштовно надавали їжу, воду, пропонували нічліг. Це було найбільш актуальним.

Волонтерський пункт на трасі біля Токмака, березень 2022. (Фото Тетяни Сивоконь)

В одній із місцевих громад готували обіди, маріупольські біженці могли перепочити, а головне – оговтатися від жахів свого рідного міста. Тут їм було вперше за три тижні світло, тепло і тихо. Маріупольці вкладалися на матраци на підлозі і вже були щасливі.

Також у двох дитячих садках міська влада організувала нічліг для біженців, їх також годували.

Церква Христа приютила біженців з Маріуполя, березень 2022. (Фото надане Церквою Христа)

Сотні токмачан – сотні! – несли їжу. І це при тому, що й у самих гарантій подальшого забезпечення продуктами не було.

Оскільки місць всім не вистачало, десятки токмачан як на чергування приходили до дитсадків – забрати когось до себе додому, хтось пропонував кімнату, а хтось і цілу квартиру чи будинок для родини. Причому навіть доводилося вмовляти маріупольців піти до квартири з гарячою ванною. Розташувавшись у теплі, хай навіть на підлозі, вони ніби боялися втратити це місце. Після трьох тижнів у підвалах та сховищах, без світла та тепла токмацька підлога їм була раєм. А ще – боялися, щоб вранці не відстати від своєї колони.

Так само на ранок токмачани ділилися запасами бензину з біженцями, кому не вистачало доїхати до Запоріжжя, при тому, що у самому Токмаку його вже не було.

Ледь не кожен токмачанин у ті дні став волонтером. І те, що хороших людей у нас багато – це факт. Одного з волонтерів – Олександра Макаренка – невдовзі викрали російські окупанти і понад чотири місяці тримають і катують у будівлі поліції. Викрадали Олега Громовенка та інших. Три тижні тримали у полоні волонтера Сергія Кондратюка.

Зрештою багатьом активістам і волонтерам довелося залишити своє місто.

Велика кількість токмачан опинилися у Запоріжжі, і багато з них теж об’єдналися у волонтерські організації. Зокрема, у Центрі підтримки мешканців тимчасово окупованих територій, який і створили ті самі токмачани, що формували ще перший гуманітарний штаб у Токмаку.

Токмацькі волонтери у Запоріжжі, серпень 2022 (Фото надане волонтерами)

Всі ці місяці вони стараються підтримувати жителів громади – і тих, хто виїхав до Запоріжжя, і тих, хто залишається на окупованій території. Намагаються залучати підприємців, співпрацювати з міжнародними фондами, навіть вдалося підключити проєкт, за яким допомогли коштами для відбудови житла, що постраждало під час війни. Звісно, передавали допомогу, наскільки це було можливим, до самої громади – ліки та їжу. Хоча на російському блокпості у Василівці часто блокували рух, але такі доставки робили.

Працюють у Запоріжжі й інші волонтерські групи токмачан, які надають підтримку землякам. І запрошують приєднуватися до волонтерства інших небайдужих земляків. Адже хороших людей – багато!

Як кажуть, у Бога нема інших рук, крім людських.

Віталій Голод, Запорізька область

Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS