До Міжнародного дня музеїв в Українському кризовому медіа-центрі відбулось експертне обговорення “Українські музеї під час війни: шляхи захисту та можливості розвитку”.
Учасники заходу обмінялись думками щодо змін, яких в останні два роки зазнала музейна справа. На думку експертки робочої групи з питань збереження культурної спадщини України при Єврокомісії Мілени Чорної, музеї завжди були майданчиками для спілкування, однак, воно герметичним, розрахованим на інтелігенцію, представників культури, пошанувальників театру Сьогодні ж аудиторія суттєво розширилась.
«В той самий музей війни приходять родини з дітьми, бо всі вже пережили війну. Ці діти теж пережили війну. Коли я звернулась до однієї родини, що, може, не варто дитину спускати в підвал, бо там реконструйоване абсолютно за музейними правилами укриття з Гостомеля, де люди провели в заручниках у кадирівців місяць, мені родина сказала: «Ні-ні, ми вже четвертий раз сюди приходимо, тому що ми коли бачимо це в музеї, це дозволяє нам дистанціюватися. Ми пережили це, були в такому укритті майже місяць», – навела приклад Мілена Чорна.
За її словами, українські музеї довели, що можуть об’єднувати громаду: «До нас ідуть, тому що людям хочеться повернутися до нормального життя. Навіть для тих, які не ходили раніше в музеї, зараз музеї – це асоціація з нормальним довоєнним життям».
Музеї – це не тільки експонати і не тільки стіни, а в першу чергу це люди. Таку думку висловила директорка Луганського обласного краєзнавчого музею Олеся Мілованова.
«Ми хоч і втратили більшу частину своєї колекції, але ми є носіями знань і носіями своєї культури. Нам дуже важливо знаходитися зараз в центрі в самому серці України і бути підтримкою своєї громади, своїх людей і показувати, що ми є невід’ємною, дуже важливою і цінною частиною всієї культурної спадщини України», – додала вона.
В.о. завідуючої філією “Музей Сержа Лифаря” Музею історії міста Києва Наталя Білоус важає, що музейники мають більше спілкуватися з представниками інших напрямків гуманітаристики – істориками, архівістами, митцями, створювати нові сенси, які будуть потрібні людям.
«Війна продовжується, і навіть, якщо вона закінчиться в швидкий час, все рівно арт-терапія виходить на перший план. На нас чекають дуже важкі інтелектуальні виклики. Потрібно більше працювати над собою, над особистими травмами, бути мужніми, стійкими, здоровими, оптимістичними», – наголосила Наталя Білоус.
Про те, як в умовах війни відбувається переорієнтація Національного Історико-архітектурного музею “Київська фортеця”, розповів заступник генерального директора з наукової роботи Андрій В`ялець.
«Наш музей знаходиться поряд з військовим шпиталем. У зв’язку з цим у нас дуже велике завдання більше залучити в якості відвідувачів якраз контингент хлопців, які знаходяться на лікуванні. Відчуваємо важливість місії повернути їм впевненість у собі, відвернути від тих спогадів», – пояснив він.
А як бути з міфами? Наскільки музеї можуть з ними боротись? Таке питання модератор заходу Ігор Стамбол переадресував науковому співробітнику та куратору публічної програми Одеського національного художнього музею Валерію Коршунову.
«Музеї не те, що можуть, вони мають брати лідерство у цьому процесі. Хто як не ми, спеціалісти культури, історії, роботи з пам’ятками, можемо осмислити їхню токсичність, доречність, російськість, українськість», – сказав він у відповідь.
Валерій Коршунов підкреслив, що ще в часи до повномасштабного вторгнення музей почав шлях на українізацію Одеси. Олександр Ройтбурд був яскравим лобістом цього процесу, за що його не любили і намагалися відсторонити від посади директора саме проросійські сили в місцевій владі. Цей вектор музей продовжив..