“До слова, війна народила багато таких, як я, то, будь ласка, не треба дивитись на нас співчутливо чи намагатись вирвати візок з рук дружини, допомагаючи спустити його з автобуса. Я попрошу, коли потрібно. Приємно, коли люди, зустрівшись зі мною поглядом, просто прикладають руку до серця та кажуть “дякую!”. Це не принижує, а додає сил”, – Віктор Дикий, ветеран.
Про досвід війни, поранення, нову сторінку життя ветерана Віктора – читайте в матеріалі Ірини Воронкіної, редакторки газети “Нове життя”, Близнюківського району Харківщини.https://uacrisis.org/uk/golosy-regioniv-11-06
