Гірський притулок «Ровінь» у Карпатах став справжнім порятунком і другим домом для українців, які вимушені були рятуватися від війни. Від початку повномасштабного вторгнення тут знайшли прихисток близько сотні вимушених переселенців із різних областей України. Більшість людей їхали з-під обстрілів та втікали від окупації з думкою, що за два-три тижні зможуть повернутися до рідної домівки, але не так сталося, як гадалося…
Зараз тут залишається близько 30 осіб. Мешканці гірського притулку намагаються наближати перемогу, хто як може: займаються волонтерською діяльністю, допомагають ЗСУ та поступово інтегруються у життя місцевої громади.
Гірський притулок «Ровінь», розташований у Львівській області на території Національного природного парку «Сколівські Бескиди», створений львівською громадською організацією «Асоціація гірських провідників «РОВІНЬ» у 2012-2014 роках за підтримки Європейського Союзу.
Фундатори Асоціації гірських провідників «Ровінь» Іван та Любов Горбацьо можуть розповідати про свою діяльність годинами, і все одно більша частина життя громадської організації залишиться нерозказаною. Вони займаються розвитком туризму з початку 2000-х років і завжди йдуть в авангарді цього напрямку.
«У 2001 році ми створили у Львові перший в Україні туристичний центр, розробляли і друкували перші брошури та знімали відеоролики про туристичні принади Львова. Коли міський туризм отримав державну підтримку і почав виходити на достатній рівень, «пішли в гори», – розповідає Іван Горбацьо.
З 2006 року, у партнерстві з польськими туристичними організаціями, ГО «Асоціація гірських провідників «Ровінь» займається підготовкою гірських провідників та кадрів туристичного супроводу. Тут організовують походи в гори, веломандрівки, сплави гірською річкою (рафтинг), туристичні табори, етнофестивалі.
На базі гірського притулку «Ровінь» сформувалася команда волонтерів-рятувальників, які допомагають працівникам ДСНС у пошуках туристів, що заблукали, та в інших надзвичайних ситуаціях, як то повінь, сходження лавини, лісові пожежі.
У січні 2022 року в рамках проєкту «SWIFT – Карпатська рятувально-пошукова мережа» спільно з польськими колегами та за підтримки Європейського Союзу розробили і запустили в роботу мобільний додаток «ПОРЯТУНОК». Якщо людина загубилася чи травмувалася, їй достатньо тричі натиснути кнопку в цьому додатку, і рятувальникам автоматично відправиться сформоване sms-повідомлення з точними координатами її перебування. Завдяки цьому людину легко знайти гірським пошуково-рятувальним службам та своєчасно надати необхідну допомогу.
Роботу мобільного додатка перед початком повномасштабного вторгнення росії в Україну встигли презентувати у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях. А потім в наш дім прийшла війна…
«Почалася війна. Кожен замислився, чим він може бути корисним. Хто мав військову підготовку і тримав автомат – пішов воювати. Хтось приєднався до Тероборони. Наші волонтери-рятувальники допомагають ДСНС розбирати завали в Бучі, Ірпені та інших зруйнованих російськими військовими містах. А польські партнери одразу зателефонували і запитали: «Чим ми можемо допомогти?». Привезли аптечки для військових, почали привозити гуманітарну допомогу – продукти харчування, засоби гігієни, ліки, спальні мішки, інші речі, – згадує Любов Горбацьо. – Ці люди, які ходять в гори, дуже відповідальні і розуміють, наскільки важлива людська довіра і підтримка. Тут не йде мова про гроші, тут є лише щире бажання допомагати. Ми дуже дякуємо членам партнерських організацій Polski Zespół Humanitarny та Grupa Krynicka GOPR, нашим надійним та відданим друзям Henning Ploog, Diana Barth, Tomasz Włoch, Artur Niemczyk-Gazda за надану допомогу».
«Ровінь» прийняв перших переселенців 26-27 лютого. Тоді до місцевої школи в селі Довге евакуювали людей з Ірпеня та Бучі. Серед них були молоді мами з дуже маленькими дітками, яким не виповнилося навіть року. Умови проживання в школі не давали можливості забезпечити малечі належний догляд, тож база «Ровінь» гостинно відчинила для них свої двері.
Івану та Любі Горбацьо почали телефонувати друзі та знайомі з різних областей України, які раніше відпочивали у гірському притулку чи співпрацювали з громадською організацією. Просили прихистити їхні сім’ї, друзів, родичів, сусідів.
«Перші дні телефон був «червоний». Спочатку їхали знайомі, потім знайомі знайомих. Звичайно, ми раді були допомогти і раніше говорили, що у разі війни наші двері відчинені, – згадує Іван Горбацьо. – Був період, коли на базі одночасно мешкало близько 60 чоловік. Люди жили по дві-три сім’ї в номері, ліжок не вистачало, спали просто на матрацах і в спальних мішках. Але принаймні вони були у безпеці і над ними не літали снаряди».
Гірський притулок «Ровінь» розрахований на 30 осіб. У двоповерховому корпусі є кімнати на 8, 6, 5, 4, 3 і 2 особи. Більшість номерів обладнані власним санвузлом із душовою кабіною та умивальником. Є спортзал з тренажерами. Поруч з корпусом розташована колиба – дерев’яний будиночок, де люди збираються, щоб разом провести час, поспілкуватися, перекусити. Тут є кухонні меблі, посуд, холодильник, електрочайник, столи, стільці, камін, диван, демонстраційний екран.
За період з 24 лютого тимчасовий прихисток тут отримали близько сотні переселенців із Київської, Харківської, Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Донецької, Луганської областей України. Повернутися додому поки що змогли лише жителі північних регіонів України. Дехто, розуміючи, що визволення рідних земель затягується, поїхав шукати прихистку і кращої долі за кордон. А ті, хто залишилися, чекають омріяної перемоги у «Ровені».
Ангеліна з маленькою донечкою Кірою приїхала сюди з Харкова. Свій другий день народження маленька Кіра святкувала вже тут. Будинок Ангеліни знаходиться на Салтівці – цей мікрорайон росіяни обстрілюють з першого дня активної фази російсько-української війни.
«Ми сім днів просиділи у підвалі з дитиною. Це було дуже страшно. Здавалося, що все навколо вибухає і валиться. Найбільш моторошно було від пронизливого реву винищувачів. Ти чуєш, як він летить над твоїм будинком, розриває на шматки небо і увесь навколишній простір, і не можеш передбачити, куди саме цього разу скине свої бомби, кому принесе смерть. А у тебе на руках маленька беззахисна дитина, і ти просто не розумієш, що робити, як її захистити, – ділиться спогадами Ангеліна. – У підвалі з нами перебувало дуже багато людей, маленьких дітей. Там увесь час була задуха, багато пилу, діти плакали. На п’ятий день у Кіри піднялась температура до 40 градусів, і я нічим не могла її збити. Жодні ліки не допомагали. Викликати лікаря теж було неможливо. Аптеки в місті не працювали. Я була в розпачі. Зрозуміла, що треба виїжджати з Харкова, рятувати дитину. Їхати теж було небезпечно, Харків увесь час обстрілювали, але іншого виходу просто не існувало. На дорогах були затори. Ми їхали декілька днів. Та, дякувати Богу, нам все вдалося».
Зараз у гірському притулку мешкає близько 30 внутрішньо переміщених осіб, переважно жінки з дітьми з Харківської та Донецької областей. Багато хто з них втратив роботу через воєнні дії, хтось продовжує працювати віддалено. Є пенсіонери та люди з інвалідністю.
ГО «Асоціація гірських провідників «Ровінь» вдалося залучити до допомоги переселенцям міжнародні організації та фонди. International Visegrad Fund профінансував проживання та харчування ВПО у гірському притулку у травні-липні; зараз частково відшкодовує витрати організація HelpAge; благодійний фонд «РОКАДА» надає психологічну підтримку та планує закупити деякі необхідні в побуті речі в якості допомоги. Польські партнери привезли пральну машину, засоби гігієни та іншу допомогу.
Оскільки у самому притулку не передбачені умови для приготування гарячої їжі, харчування організоване у приватній садибі сім’ї Петриків, що мешкає неподалік. Господиня садиби пані Ярослава – професійний кухар. Вона зберегла традиції бойківської кухні і багато років радує автентичними та сучасними стравами туристів. Жінки та дівчата, які вимушені були втікати від війни зі східних регіонів України, тепер переймають досвід приготування карпатських страв і допомагають пані Ярославі на кухні.
Жителі притулку активно долучаються до волонтерської діяльності та інтегруються в життя громади: плетуть маскувальні сітки, збирають карпатські трави та пакують чаї для військових, навесні долучилися до прибирання зони відпочинку біля місцевого озера, допомагали встановлювати мотиваційні банери та оглядову гойдалку в селі Довге.
У вільний час організовують екскурсійні походи в гори та до місцевих водоспадів, займаються спортом, відпочивають на річці та озері, грають у настільні ігри, разом переглядають художні фільми. Усе це дає можливість заспокоїтися після пережитого стресу та хоч на деякий час відволіктися від думок про покинуті домівки, зруйноване житло, окуповані міста і села, втрачені життя, розбиті плани і мрії…
Та кожен дорослий тут розпочинає свій ранок з перегляду новин і понад усе мріє про перемогу та опинитися вдома у рідному місті і з найріднішими людьми під мирним українським небом. І цей день обов’язково настане!
Оксана Дудник, Львівська область
02.08.2022 року
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS