У 2021 році Україна відзначає 130-річчя від Дня народження полковника Євгена Коновальця, який народився 14 червня 1891 року. До цієї дати команда Uchoose підготувала для читачів цикл публікацій про життя та боротьбу цього видатного військового і політичного діяча.
У всіх нас, друзі, визвольні змагання та націоналістичне підпілля чітко асоціюється з такими іменами як Степан Бандера та Роман Шухевич. Ще рідше Василь Кук. Майже ніколи Дмитро Донцов, хоча він і був теоретиком інтегрального націоналізму. На цих постатях зазвичай і закінчуються знання наших громадян, а подекуди і людей, які зараховують себе до націоналістичного руху сучасної України.
Євген Коновалець завжди стоїть якось осторонь. Портрет якогось чорноволосого парубка з рішучим поглядом, зображення якого в тріаді Коновалець – Бандера – Шухевич завжди стоїть перед Бандерою. І всі знають, що це Коновалець. Але що це за людина? Який внесок вона зробила, що посіла таке почесне місце? Чому його внесли до пантеону націоналістичних героїв? Мало хто по суті може це пояснити, окрім фахових істориків, працівників музеїв і людей, які спеціально цікавляться цією темою, серед яких, до речі, я зустрічав відставних військових РФ, імперців та істориків російських спецслужб.
Це не буде звичайна стаття з переліком відомих фактів, які можна загуглити за 15 секунд у Вікіпедії чи прочитати в перших двох-трьох статтях, які видав пошуковик.
Тут ми постараємось висмикнути особу Коновальця з пітьми історичного джет лагу і відповісти на основне питання: ким була, насправді, ця людина? Who is Mr. Yevhen Konovalets?
Історія героя нашої статті почалась доволі класично, як і в більшості провідників націоналістичного підпілля. Народився 1891 р. в родині сільської інтелігенції. Батько директор школи, мама походила зі священицького роду. Тут хотів би зауважити, що на момент народження Шухевича Коновальцю 16 років, а коли народився Бандера, Євгену було 19 років. Тобто на той час він був уже повністю сформованим чоловіком та особистістю. Євген швидко і добре вчився. Із перших класів почав проявляти лідерські здібності. Якось одного з його однокласників вирішили відрахувати за неуспішність, але він став посеред класу і попросив учителя дати йому шанс виправити ситуацію, взявши під своє менторство цього хлопця. Йому дозволили це зробити, і вже на наступних заліках той учень показав хороші результати. Коновалець загалом дуже мало говорив. Він зазвичай слухав. Добре знав математику, розбирався у філософії, опанував латину. Це була худорлява постать із видовженим лицем і чіткими рисами обличчя. Завжди чисто та елегантно вдягнутий та акуратно зачесаний. Його очі часто дивились «в далечінь», як говорили його друзі, але, насправді, вони дивились у майбутнє.
Під час навчання в гімназії швидко ввійшов у контекст україно-польських відносин.
Із 1909 р. у Львівському університеті вивчав право. Саме з подій в цьому університеті й розпочинається бойовий шлях Коновальця – вершини українського націоналістичного підпілля.
Річ у тому, що руські академіки (українські студенти) вже давно вимагали, щоб навчання в цьому університеті проводилося українською мовою, щоб не зрізали українських студентів на іспитах і, взагалі, щоб припинили шовіністичну політику з боку польської адміністрації університету до українських студентів. Із цього приводу українські студенти запланували маніфестаційну ходу вулицями Львова. У той же день під час пар на 2 поверсі, де була авдиторія пана Коновальця, відбулись перші сутички між українськими та польськими студентами. Одні говорять, що поляки забарикадували 2 поверх, щоб завадити українцям провести свій марш, інші говорять, що барикади зробили українці на знак протесту. Одним словом, почалась університетська бійня. Бились всім, чим було, руками, ногами, патиками, уламками меблів тощо. Потім свідок на суді давав свідчення, що особисто бачив Євгена, який, на його думку, був одним із лідерів побоїща, «користувався» арматурним прутом із майстерно оздобленою дерев’яною ручкою на кінці. Правда, потім той свідок кудись РАПТОВО зник, а Коновальця відпустили. І це була б одна з багатьох бійок між українським та польськими студентами, якби під час неї з револьвера не вбили провідного українського студентського діяча Адама Коцка. Іронічно, що його мама була полькою. Він помер на її руках через 9 годин після поранення в голову. Із тодішньої української львівської преси: «Страшна хвиля… Академік Адам Коцко, симпатик нашої партії, що стояв на самім переді української молодіжи, поцілений кулею бравнінга повалився на землю. Стрілів впало з обох сторін около 50. Між українською молодіжею ранено кількох тяжко (один в голову, а один в коліно), а кільканадцять легко. Ранено також легко в голову кількох педелів і кількох польських академіків…» Загалом за підсумками «акції» арештували 127 українських студентів, серед яких було 6 дівчат і жодного польського. Н – неупередженість.
Похорони Коцка перетворились на справжню маніфестацію. На Личаківському цвинтарі з промовами виступили такі поважні діячі як Михайло Грушевський і Кость Левицький. Промови на цвинтарі загалом тривали 6 годин. Лунали заклики до погромів та відплати.
Це були перші іскри майбутнього братовбивчого протистояння в розпал Другої світової війни саме тоді, коли польсько-українська єдність була всім нам вкрай необхідна.
Як би це вам пояснити, чому братовбивчого? Тогочасна Галичина на зламі епох була дуже не моноетнічним суспільством, яке складалось із поляків, євреїв, українців і найменшою мірою німців (австрійців). Загалом усе було гаразд, але і були нюанси. В Австро-Угорській Імперії склався такий консенсус, що справами Галичини на всіх рівнях фактично займалась польська адміністрація. Узяти хоча б Анджея Потоцького, галицького намісника, якого застрелив українець Мирослав Січинський. Так от було дуже багато змішаних шлюбів. Елементарна історія. Два брати поляки, один одружується на українці, інший на польці чи навпаки. Одні живуть у Кракові, інші у Львові. І коли відбувся Листопадовий Зрив, твій двоюрідний брат автоматично став по той бік барикад. Коли почалась польсько-українська війна, твій двоюрідний брат не дуже тебе розумів, коли ти сказав, що воюєш за Незалежну Україну. Типу як? Альо, ми ж усе життя разом, всі свята, Різдво, коляда, Пасха, твоя мама такі прекрасні цвіклі ше робила, а ти тепер мені розказуєш, що будеш в мене стріляти, бо в сраці мав ту Другу Річ Посполиту? То, мабуть, пан гоне? І таких трагедій, друзі, сотні і тисячі. Мого найкращого друга, родичів по маминій лінії вбили українці під час подій на Волині. А його тато сам із села Старий Угринів і мало що не сусід родини Бандерів. Ось так відгомін тих подій творить сучасну іронію української реальності.
1914 р. – початок Першої Світової війни. 2 серпня Коновалець мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони (ландверу) Львова (k.k. Landwehr Infanterie Regiment «Lemberg» 19). У червні 1915 року в складі УСС (Українські Січові Стрільці) бере участь в боях за г. Маківка в Карпатах. Про той бій один з австрійських командирів, під командуванням якого воювали УСС, сказав: «Мої воїни бились, як леви, але українці бились, як чорти». І хоч тактичну задачу з відтягування російських військ було виконано, Коновалець та Андрій Мельник заїжають на російський полон у Царицин. І ось тут Коновалець знову цікаво себе проявив, що дає нам краще розуміння про суть його характеру. Оскільки в полон потрапило багато українців, він організував там українську бібліотеку. Організував гурток «Просвіти». Передплачував і читав російську пресу, щоб стежити за подіями на фронті і політичною ситуацією загалом. Особисто контролював український контингент, щоб вони всі були доглянуті, помиті, поголені, чисто вдягнені. Карали за пиятику та хамство. Російський уряд навіть платив австрійським офіцерам (українцям) якусь там мінімальну кількість необхідних грошей. Також російська адміністрація відпускала Коновальця під «слово офіцера» за межі табору, до якого він завжди повертався. Окрім одного разу, коли царя та уряд було повалено більшовиками, а значить, його слово вже не було перед ким тримати. Коновалець із побратимами пробирається додому.
У кінці липня 1917 р. він опиняється в Києві, та діє під псевдо «Блавацький». Одночасно вступає до Галицько-Буковинського куреня,на основі якого згодом буде створено дивізію Січових Стрільців, одну з найбоєздатніших частин Армії УНР. У січні 1918 р. Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців. Вони беруть активну участь в придушені «січневого повстання» на заводі «Арсенал», організованого київськими більшовиками. Далі було дуже багато зради, переворот Скоропадського, розформування куреня, ведення особистих перемовин між Коновальцем і Скоропадським щодо відновлення цієї бойової частини та отримання від нього дозволу на це з дислокацією куреня в Білій Церкві. Після підписання Гетьманом договору про федерацію з Росією Січові Стрільці переходять на бік УНР і приєднуються до їхніх військ у Мотовилівському бою.
Дуже іронічно виглядає подальша доля стосунків між Петлюрою та Коновальцем. Адже,отримавши його повну підтримку, Петлюра так і не зміг організувати реальну армію та розрізнені отаманські загони. Коновалець не покинув Петлюру навіть після ганебного сепаратного Зятківського договору між УГА (Українська Галицька Армія) та денікінськими білогвардійцями. Після всіх тих боїв із більшовиками і здач Києва, знаючи, як рідна Коновальцю Галичина сам на сам воює з Польщею підсиленою армією Геллера, знаючи як важко було йому зробити вибір на користь великого проекту України, він укладає союз із Пілсудським і здає Галичину полякам. І навіть це не рятує його становище. Тому що поляки, зрештою, укладають союз із більшовиками та разом добивають найслабшого серед них і ділять його території між собою. Абсолютно закономірний плин речей та еволюційних процесів під час формувань держав міжвоєнного періоду.
У листопаді 1919 р. Коновалець опиняється в таборі для полонених у Луцьку.
6 грудня Коновалець видає наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців.
Давайте я вам зараз приблизно спробую описати те становище і той контекст, в якому він перебував.
Уявіть, після Другого Майдану, після всього того звірства на вулицях Києва, вбивств, анексії Криму, боїв на Донбасі, Іловайська, Дебальцевого, ДАПу – все програно. Більшу половину України окупувала Росія, Західну Україну – Польща. А ти сидиш у Луцьку в тифозному бараці, в якому, щоб не здохнути від цієї чуми Першої світової війни, намагаєшся організувати хоч якісь карантинні норми. І в листах до Мельника ти клянчиш 6000 золотих рублів, щоб ти і твої люди тупо не здохли з голоду. Так, польський полон це значно краще, ніж більшовицький, але їм своїх солдатів потрібно годувати, адже попереду війна з більшовиками, в якій, до речі, ті самі січові стрільці будуть воювати на боці поляків. Як вам така пост іронія, друзі? Твої бригади інтерновані по всій Галичині, Східній Європі, в Чехословаччині та Італії. Усе програно. УНР знищено. ЗУНР знищено. Кого не вбито, той заїхав на екзил чи перейшов на бік переможців. Після всіх тих котлів, горнил боїв, Крут, різні Муравйова, після всіх тих втрат і смертей друзів та побратимів, після всього того пекла Перших Визвольних змагань та Української Революції ти розчавлений, сидиш у таборі для інтернованих у ворожому Луцьку, в поляків, які щойно виграли твою Галичину, поки ти помагав нікчемним політичним трупам будувати велику Україну від Сяну до Дону. Ні армії, ні грошей, ні майбутнього. Це крах, друзі. Але тільки не для нашого героя. Адже нема нічого гіршого, ніж сплюндроване его честолюбця.
Далі буде…
Автор: Дацко Віктор, редактор сторінки історичного ютуб каналу «Історія без Міфів».