Волонтерський проєкт «Як ти, брате?» ставить собі за мету зібрати найкращі практики того, як зберігати стосунки, відновлювати контакт та надавати підтримку одне одному під час війни, поширювати ці практики серед всіх українців, як військових, так і цивільних.
Одним з інструментів досягнення цього є подкаст «Адаптація». Він про те, як люди адаптуються до умов тривалої повномасштабної війни, як справляються самі та допомагають справлятися тим, хто поруч. Запис нового випуску подкаста ведучий та засновник проєкту Антон Семенов здійснив в Українському кризовому медіа-центрі. Його гостею була штурмовичка, бойова медикиня Олена Риж, яка у цивільному житті 22 роки пропрацювала в ресторанній індустрії, а також тренеркою з сервісу і комунікацій.
Згадуючи той момент, коли вирішила йти до війська, Олена говорить, що відчувала, що це трапиться.
«Якщо цей процес пішов, мені просто потрібні якісь пазлики скласти в своїй голові, але точно вже відчуваю. Навіть моя розмова з рідними про те що я йду на службу, з мамою в першу чергу, трапилася не з позиції «Мама, сідайте, я вам зараз розповім». Ні, мама мені по телефону зізналась, що знала, що так станеться, коли я їй розповідала про своє навчання у військовій справі», – додає військовослужбовиця.
Її підтримали всі – друзі, родина, оточення. Це була підтримка, яка досі присутня і яка їй допомагає.
«Це один із якорів, який є в мене, – пояснює вона. – Я бачу зовні в різних побратимах і посестрах, коли цієї підтримки нема, і як це їх ламає. У кого є в сім’ї військовослужбовець і ви не підтримуєте, ви не допомагаєте. Просто подумайте, як і так цій людині важко, а ваша непідтримка дає ще важчий їй тягар».
Під час запису подкасту до Олени Риж звернулись з проханнями дати пораду тим дівчатам, які вирішили доєднатись до Сил оборони. Як краще підготуватись до цього кроку?
«У нас в Києві, і не тільки в Києві є дуже багато вишколів. Але є такі, де не просто там піти повчитися, полазити, поповзати один день, а такі на тиждень. Сходити в гори на тиждень чи на два, щоби зрозуміти, наскільки духом сильна людина. Щоб зрозуміти, що одна справа піти повчитися, як зупиняти кров або постріляти, а інша – коли ти в цьому процесі, – відповіла вона. – Коли ти прокидаєшся у четвертій, лягаєш у десятій, часу на збори в тебе три хвилини. Коли тобі кричать, коли тобі не дають можливості роздягнутися, а на вулиці 40 градусів тепла або 30 градусів морозу. Треба показати людині, що там не буде можливості сказати: «Ой, ні, це не моє», розвернутися і піти. Коли людина приймає таке рішення, має нести за нього відповідальність».
Штурмовичка багато років працювала керівником і вмію концентруватися на процесі. Ці навички допомогли їй адаптуватись до нових умов.
«Коли проходила інтерв’ю у свого майбутнього командира, він запитав, чому я вирішила, що зможу бути на бойовій посаді? До цього я сама собі ставила це питання, і відповідь була простою – я гідна там бути. Хоча я нічого не знала про військову службу, але я розуміла, що є навички, які мені дуже допомагають і одна з навичок – це те, що в роботі я виключаю мозок, всі емоції і концентруюся виключно на виконанні задачі. Потрібно бути впевненою в собі і в своїй роботі», – наголосила Олена Риж.
Вона вже прийняла рішення залишитись у війську по завершенні війни. Каже, що наше військо потребує дуже великих змін.
«Ми всі це знаємо – від маленьких якихось розумінь до глобальних. Так, там у кожного своя шкала розуміння цього. Ці зміни можуть принести виключно нові люди з новим баченням і новим поглядом на світ», – впевнена жінка.
Також вона переконана в тому, шо вже ніколи не буде так, як було раніше.
«Ніколи ні з ким, навіть, якщо у вас немає жодної людини, яка воює, – стверджує захисниця. – Навіть, якщо ви жили в Ужгороді, де жодного разу не було прильотів, і у вас ціле ваше майно, ви нікого не втрачали, і ще розбагатіли в цій війні. Навіть, у тих людей, які за кордоном, ніколи не буде так, як раніше. Ми не приймаємо ці зміни, ми боїмося, а мені хочеться жити тут і зараз, і тому я роблю крок, відкриваю руки і кажу: все що сьогодні є в цьому житті, я готова приймати».
