Його називають символом боротьби за права людини і свободу в умовах повномасштабної війни, і це важко заперечити. Будучи відомим правозахисником і журналістом, Максим Буткевич після повномасштабного російського вторгнення спочатку добровільно вступив до лав ЗСУ, потім на сході країни потрапив у російський полон, отримав вирок до 13 років ув’язнення від так званого суду окупаційних сил, і у жовтні 2024 року був звільнений у рамках обміну полоненими між Україною та Росією. Про те, що допомогло вижити і зберегти віру у власні цінності, Максим розповів журналістці і медіа-менеджерці Тетяні Трощинській у проєкті «Спитай у…», відповівши на питання, які надійшли до Українського кризового медіа-центру.
Як утримати психологічну рівновагу
Повернення до якогось сильнішого, емоційно більш насиченого рівну життя, передусім, відбувалося завдяки іншим людям. Дуже важливо комунікувати, якщо мова йде про звільнених з полону або з російської неволі, якщо це цивільні.
Стосовно того, що робити з емоційним відновленням в нашому теперішньому стані, я думаю, що тут так само, як, може, дивно це прозвучить. Передусім, дуже важливо підтримувати емоційний зв’язок з тими, хто поруч з вами. Коли ви піклуєтеся про інших, переймаєтесь тим, як вони, а вони переймаються тим, як ви, ви створюєте мережу підтримки, яка дозволяє триматися. Тому підтримуйте, будь ласка, зв’язок з своїми близькими, своїми рідними, не обов’язково з родиною, з тими, хто вам ближче, з ким вас об’єднують якісь важливі для вас речі.
Чи змінив полон?
Мене питали кілька разів вже після звільнення з полону, чи не змусила ця вся ситуація мене розчаруватися в правах людини або, скажімо, в інституціях, які мали б наглядати за тим, щоб права людини дотримувалися? І я маю сказати, що ні, цього не сталося, тому що для мене ті теми, які мені були важливі і цікаві до 2022 року, з деяких з них я отримав практичне заняття свого роду.
Бути на території, де правами людини відверто зневажають, показує тобі, наскільки вони цінні, наскільки важливим є їх дотримання, інакше ми перетворимося на ось таку територію. І це територія не для людей, і це точно не територія для вільних людей. Я зараз кажу не лише про полон, взагалі про русський мір так званий в цілому, де самі поняття прав є об’єктом насмішок свого роду. А з іншого боку, для мене це показало, наскільки їх треба плекати і захищати, тому що справді вони є крихкими. Авторитарна влада не може забрати у нас наші права, з якими ми народжуємось, але вона може послідовно їх зневажувати до того, що вони просто зникнуть з ментальної мапи людей.
Практики виживання
Тим, хто перебуває в неволі, дуже важливо напрацювати власні ритуали, повторювані дії, які утримують і тіло, і дух в тому чи іншому тонусі. Щодо тіла, то якісь мінімальні, хоча б без фанатизму, фізичні навантаження, якась зарядка, це було обов’язковим.
Стосовно ментальних практик було намагання не забути якісь навички, які були. Це й мовні навички, не забути іноземні мови, не забути англійську. Певний проміжок часу, коли отримувався з російськомовними в’язнями, не забути українську. І для цього слугувало укладання якихось текстів в голові, уявні ситуації виступів перед тією чи іншою аудиторією англомовною або україномовною. Це допомагало. Допомагало укладання текстів уявних колонок до різних українських медій, або складання текстів молитв, якщо про це йшлося, куди хотілося вкласти саме те, що хотілося.
Дуже допомагало читання. Коли з’явилися перші тексти, доступні до читання, то звісно осмислення прочитаного. Спершу одна книжка, через кілька місяців вже був доступ до більшої кількості книжок. І в останні місяці в мене була змога листуватися і дуже багато допомагали листи, які приходили і відповіді на ці листи.
Тим, хто готовий відмовитись від територій заради миру
Якщо мова йде про умовний обмін мирної території або тим більше з поступками внутрішній політиці, то це не буде мир. Метою Росії не є в даному разі окупувати частину території України. Метою Росії є знищення України як такої, як незалежної якоїсь сутності і цієї мети Росія не приховує. Вона не робить вигляд щось інакше, вона може робити вигляд на міжнародній арені, але навіть для внутрішнього ринку, в своїй пропаганді, вона не полягає на тому, чи мова йде про знищення України як такої, яка існує.
Тому термінова угода на драконівських умовах це просто перемир’я, яке дозволить тій стороні накупити ще більше ресурсів і Україну таки знищити. Окупація – це не мир, окупація – це полон свого роду, якщо можна так сказати. Полон – це окупація однієї людини, а окупація це полон багатьох людей, повне позбавлення людей здатності обирати своє майбутнє на дуже різних рівнях, на дуже різних щаблях і світоглядному, і політичному, і побутовому.
Окупація це продовження війни іншими способами, включно з передусім репресіями проти всіх незгодних і всіх, кого можуть навіть запідозрити у симпатіях до іншої сторони. В умовах окупації люди позбуваються своєї свободи, а часто потрапляють під каток репресивної машини зовсім не за ознаками, які вони собі думають. Вони потрапляють за ознаками, які для себе в цей конкретний момент визначає окупаційна влада, і це можуть бути політичні симпатії, мова, просто якийсь ситуативний вияв непокори або зрештою це може бути донесення когось, що ця людина з тих чи інших причин є підозрілою.
Місія українців
Ми боремося саме тому, що хочемо лишитися самотніми в цьому досвіді. Ми хочемо, щоб іншим країнам не довелося проживати через це, бо якщо їм доведеться, це означатиме, що в нас щось не вийшло.
Дивлячись збоку на це все, виглядає, як приклади нашої стійкості трошки божевільної, але я частіше стикаюся з повагою і захватом, ніж з критикою на кшталт того, що ми не розуміємо серйозності загрози. В тому і справа, що ми то розуміємо. Це часто якраз люди за кордоном не розуміють, а ми розуміємо.
Захід відбудеться у рамках проєкту “Об’єднані правдою” за підтримки Canada Ukraine Foundation #UnitedForTruth