Ветеринарно-реабілітаційний центр громадської організації захисту тварин «БІМ», що знаходиться у передмісті Кропивницького, знайти зовсім нескладно. Гавкіт собак чутно вже за кількасот метрів. На вході вас зустрінуть доглянуті, ласкаві і грайливі собачки, які радо поспілкуються з відвідувачами. Зооволонтерка Світлана Лук’янчук, яка постійно опікується тваринами у притулку, розповіла про роботу закладу під час воєнних дій, чого не вистачає та які проблеми найбільше допікають волонтерам.
«З початком війни в мене був такий жах і страх за тварин, адже в магазинах все зміталося, корми пропадали. Що ми тепер будемо робити? Чим годувати? А потім пішли дзвінки, один, другий… Люди дзвонять і дзвонять. «Дівчата, чим допомогти? Що необхідно? Що купити?» Привозили, хто що міг. Хтось пакет з кормом, хтось мішок з крупою. І везли, і везли. Потім надійшла допомога від міжнародних фондів, і ми видихнули – все нормально, живемо», – розповідає про свої хвилювання в перші дні великої війни Світлана.
Зоозахисники вдячні кожному за допомогу у тяжкі часи, адже громадська організація існує виключно за рахунок допомоги благодійників, жодного державного фінансування не має.
«Декілька років у місті існувала програма безкоштовної стерилізації безпритульних собак. Собаки з кліпсами – це ті тварини, що потрапили під цю програму. У цьому році ми теж брали участь у тендері. На жаль, всі програми призупинені у зв’язку з війною, але міжнародні зоозахисні фонди розуміють, що коїться зараз в Україні, тому виділяють кошти на стерилізацію тварин (70 кішок і 30 собак). Звичайно, цього мало для міста, але краще, ніж нічого. Сподіватимемося, що програма існуватиме і робота триватиме. А ще міжнародний фонд «Щаслива лапа» бере під опіку наших собак, виділяє кошти на лікування, харчування, вакцинацію, будує нові вольєри», – каже волонтерка.
У «БІМі» нині перебуває близько 300 собак і 50 котів. Більшість собак утримуються у вольєрах, коти – у спеціальному приміщенні. Враховуючи те, що чимало тварин хворі, це дуже багато. Їх потрібно не просто прогодувати, а й доглядати, возити у клініку, обробляти рани, робити уколи. А кількість волонтерів значно зменшилася. Можливо, хтось виїхав, а хтось допомагає армії. Проте, коли зоозахисники звертаються із закликом прийти на суботник, люди з’їжджаються і допомагають.
За всіх зусиль волонтерів собак на вулиці не стає менше. Чому? Світлана стверджує, що їх стає навіть більше за рахунок безвідповідальності людей. Взагалі не хочуть слухати про те, що необхідно стерилізувати домашню собаку чи кішку. Крім того, тварин залишають переселенці.
«І в цьому їх важко звинувачувати, вони привозять із собою собак, а жити ніде. Ось вчора мені телефонувала жінка з Петрового і плакала. Каже, ми за 4 тисячі гривень винаймали машину, щоб привезти собаку, а жити з нею ніде, не хочуть здавати житло людям із тваринами. А в неї двоє дітей. От що їй робити? Шкода і людей, і тварин. Це велика проблема. А скоро зима. Ми в розпачі. Ставиш себе на їхнє місце і стає страшно. Тому тварин залишають на вулиці, а вони плодяться. За весь свій волонтерський стаж я не приймала стільки дзвінків із проханням забрати тварин. А скільки кошенят на вулиці! Якщо за день телефонують по 3-4 рази, то це ще добре. Зазвичай дзвінків набагато більше. Котодітей просто викидають у сміттєві баки. І це жахливо», – бідкається Світлана.
Якби не війна, то вихід один – приймати жорсткі закони з обов’язковою стерилізацією неплемінних тварин. Волонтерка підкреслює, що дехто так і робить, люди везуть своїх тварин, стерилізують, щось таки змінюється у свідомості, але цього занадто мало.
«Жах нашого міста – це промзона. Там велика кількість диких тварин, їх дуже важко спіймати. І все одно ми намагаємося зарадити цій проблемі. Це дуже важко. Подивіться на мої руки і ноги, вони покусані (показує місця укусів). Ось так ловляться собаки. Тому тільки обов’язкова стерилізація допоможе. Також треба проводити роботу з людьми, пояснювати, для чого це, бо люди ще не розуміють до кінця глобальності проблеми», – говорить зооволонтерка.
Реабілітаційному центру випала нагода відправити тварин за кордон, де в них є дуже великі шанси стати домашніми. Серед них були й інваліди, котрі потрапити в сім’ю у нас не мали можливості. Перший раз 30 тварин поїхали в Угорщину, потім 28 попрямували до Німеччини. Дуже вразили Світлану притулки для тварин за кордоном, умови там шикарні. А ще, виявляється, за кордоном існує черга на тварин, і всім підряд їх не дають. Тому, сподіваємося, наші котики і собачки вже прилаштовані у добрі руки.
Крім того, кропивницькі волонтери допомагають притулкам, які опинилися в зоні бойових дій, зокрема у Краматорську.
«Коли наша Катя (Катерина Дорош – директор Ветеринарно-реабілітаційного центру «БІМ») дізналася, в якому плачевному становищі перебуває краматорський притулок для тварин, як дівчатка-волонтерки діляться з тваринами останнім, що не вистачає найнеобхіднішого, вирішила їхати туди особисто і забрати хоча б частину тварин. Звичайно, не без допомоги наших волонтерів зібрали все необхідне – і корми, і ліки, і гроші, щоб передати і полегшити життя тих тварин, які залишаться. Планували вивезти 20 тварин, а привезли 32. Дуже багато тварин у цьому майже пустому місті, люди евакуйовувалися, а домашніх улюбленців, на жаль, не всі мали можливість вивезти. Мужні місцеві дівчатка рятують, кого можуть, інколи ризикуючи життям», – розповідає Світлана.
Тепер краматорські пухнасті переселенці шукають собі господарів на Кіровоградщині. Тут є і котики, і цуценята, і дорослі собаки, навіть породисті вівчарки чекають на люблячі родини. А ще Катерина забрала трьох собачок, яких до дівчат привезли військові з Авдіївки. Ці собаки прибилися до їхньої частини кілька років тому та вірно несли службу разом із військовими. Але хлопці мусили їхати в інше місце дислокації, проте залишити собак самих не могли, і тому привезли в Краматорськ до волонтерів, а звідти вони потрапили до нас у Кропивницький. Військові просили не прилаштовувати їх, бо мають намір забрати після війни своїх пухнастих побратимів.
На запитання, чи змінила війна ставлення людей до тварин, Світлана відповідає:
«Війна, як на мене, нікого не змінює. Вона просто загострює якості людини. Якщо вона була доброю, то з війною стала ще добрішою, а якщо лиха, то самі розумієте… Хтось кидає все і з останніх сил несе на руках хворого пса, а хтось трамбує у машину речі, а тварину зачиняє у квартирі, не залишаючи їй шансу на життя. Не всі можуть похвалитися милосердям. Нещодавно у притулку помер песик, він у нас прожив всього 2 чи 3 тижні. Його хазяї викинули в колектор. Люди викликали рятувальників, хлопці дістали його, а він навіть не рухався. Сліпий, глухий, ледь ходить… Став непотрібним. Дожив свої останні дні у притулку», – сумно говорить волонтерка.
Причину жорстокості Світлана вбачає у неправильному вихованні. Все закладається з дитинства, треба привчати дітей до відповідальності: якщо взяв тварину в родину, маєш за неї відповідати.
«Як це можна викинути або образити? Я не уявляю дівчаток, які ходять до нас у притулок допомагати, щоб вони когось скривдили, чи тварину, чи людину».
Зооволонтерка розповідає, що тварин з притулку ніколи не прилаштовують за принципом «аби здихатися».
«Ми намагаємося віддавати тварин у відповідальні руки, хоча всіх важко перевірити. Проводимо співбесіду, питаємо, для чого ви хочете собі собачку чи котика. Намагаємося зробити, щоб було добре і тварині, і людині. Завжди попереджаємо, що якщо щось піде не за планом, краще поверніть тваринку назад, а не викидайте як сміття».
Кажуть, у Всесвіті є такий закон: якщо ти даруєш комусь дім, то сам ніколи не залишишся без даху над головою. Тож давайте будемо трішечки добрішими у ці важкі часи, адже ми Люди.
Олена Цюцюра, Кропивницький
23.08.2022
Матеріал підготовлений у рамках проєкту Local Media Support Initiative, що реалізовується УКМЦ за підтримки International Media Support IMS