В пресцентрі Українського кризового медіа-центру презентували проект з відновлення породи поліських коней. Розроблена Програма реконструкції поліської популяції коня першим зі своїх етапів має експедиційну роботу з пошуку коней, за ознаками близькими лісовому тарпанові. Сучасна система генетичних досліджень дає можливість отримати досить швидкі результати селекції. Перші здобутки цієї ініціативи можна буде побачити орієнтовно за 15 років. За цей час Україна вже матиме збережену породу коня, усі копита якого будуть українські. «Наша амбітна мета – відродження поліської породи коней. Ми маємо активістів, ентузіастів, працюємо з фахівцями», – заявила Євгенія Дорофеєва, голова ГО «Орелі».
«Коли ми почали цікавитись цим питанням – знайшли інформацію, що білоруси ведуть роботу з відродження цієї популяції. Ці коні досить унікальні, мали високу продуктивність, цікаві для роботи та сільського господарства, брали участь в національних обрядах. Враховуючи відокремлену культуру полісся, особливості грунту та лісу – іншим коням було там доволі важко вижити. Всі коні, яких завозили на цю територію – не виживали. Поліського коня вигідніше було утримувати з економічної точки зору. В 1962 році ця популяція ще існувала. Пізніше з приходом індустріалізації та розпадом СРСР конярство занепало», – розповіла Тетяна Ільницька, експертка з конярства, наукова співробітниця Інституту розведення і генетики тварин імені М.В.Зубця НААН. Тетяна Ільницька зазначила, що кінь поліської породи відповідає вимогам, які висуває місцевість. Його зріст коливається в межах 140-146 см, він має сухі міцні кінцівки, п’ятку на копитах, переважно темної масті, на кінцівках має зеброїдність, м’якого характеру, дружнього до людини.
Учасники презентації наголосили, що призначення цього коня сьогодні – це кінний туризм. «Ми повинні зберігати цю породу, бо це наша національна гордість. У всіх народів є свої аборигенні породи. Нема мабуть у світі жодної країни, яка б не мала своїх порід. Економічний аспект питання відродження поліської породи – це внутрішній туризм, який в умовах пандемії має розвиватися. Поліський кінь може допомогти нам відкривати природу. Цей кінь може їсти плоди з лісу, пити болотну воду, яку інші породи не можуть пити, тощо», – зазначив Юрій Ягусевич, власник стайні “Щербаті Цуглі”, ініціатор проекту. Він підкреслив, що дуже важливо, щоб ця порода мала міжнародне визнання. «Так само як наші олімпійські чемпіони представляють Україну – нас можуть у світі представляти поліські коні», – додав він.
Наталка Лещенко, етнографиня, наукова співробітниця Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф, розповіла, що її центр займається експедиціями по Поліссю і всюди її колеги натрапляли на згадки про низького, спокійного, але комунікабельного коника. «Мене це зацікавило, коли я почула про весільний обряд, коли коня заходили в хату і він мав показати чи чесна молода. Я цікавилася, яким чином кінь може зайти в хату. Нещодавно такого коника ми завели в хату і його нічого не збентежило, навіть замкнене середовище і гомін навколо», – сказала вона. Поліський кінь століттями жив в замкненій системі українського полісся і жив постійно біля людини беручи участь і в роботі, і в обрядах. Кінь супроводжував молодих неодружених парубків в останній шлях, коня заводили в хату на Різдво, прикрашали особливим чином, що свідчить про те, що він саме брав активну участь у обрядах, а не просто знаходився поряд як атрибут.
Учасники презентації заявили, що втрата поліського коня, з яким українці поставали як нація, може стати справжньою трагедією.
Детальніше ознайомитися з проектом можна за посиланням.
