Неподалік від Краматорську в селі з казковою назвою Прелесне якімось дивом зберіглася незвичайна будівля. Її історія почалася у середині XIX століття, коли на цих землях, дарованих Петром Першим молдовському поміщику Бантошу, збудували двоповерховий палац у стилі класицизму. Його так й назвали – Садиба Бантоша. В радянські часи від розорення його врятувало лише те, що на цьому місці та навколишньому парку організували спочатку санаторій, а згодом піонерській табір. З часом, коли піонерія пішла в забуття, про унікальну споруду теж забули, і тільки програма «Велике будівництво» надала шанс Будинкові Бантоша повернутись до первісного вигляду. У Києві погодились з пропозицією влади Донецької області провести реконструкцію історичної пам’ятки.
Здавалось, все буде гаразд. Будівельники працюють, місцева влада звітує, але щось журналістів турбує. «Яка ж це реконструкція? – дивуються вони, – звичайний ремонт».
Саме таке питання задали міністру культури та інформаційної політики Олександру Ткаченку під час його зустрічі з представниками ЗМІ Донецької, Дніпропетровської, Запорізької і Харківської областей.
«Я попрошу дати моїй помічниці точну назву цього будинку. Ми глянемо. Якщо об’єкт занесений в пам’ятки, то існує достатньо прозора процедура, як він має реставруватися. Не ремонтуватися тим більше», – так він відповів на питання Маргарити Днєпровської з радіо Бахмуту. І додав: «Якщо ми говоримо про історичні будинки, то це не реконструкція, а реставрація. По-друге, давайте розділяти ініціативу місцевих громад і те, що ми робимо в межах великої реставрації. Нами було оприлюднено список 22 об’єктів, які пройшли експертизу в міністерстві. Додатково завтра будуть розбиратись питання можливості виділення нами субвенції на ті об’єкти, які знаходяться у комунальній власності регіонів».
Маргарита, як і її 25 колег – учасники проекту «Протидія дезінформації на півдні та сході України», організованого Українським кризовим медіа-центром разом з Естонським Центром східного партнерства при підтримці Європейського Союзу. Приїзд в Київ для них – це другі двері, які відкрились після активних тренінгів у своїх регіонах. Формат прес-туру дозволив поспілкуватись з урядовцями і тими, кого вважають відомою постаттю в українській політиці. Олександр Ткаченко – один з них.
Для нього – держслужбовця нового покоління – спілкування з регіональними журналістами є можливістю побачити, як сприймають дії уряду на місцях. Для того, щоб склалось уявлення про його місію як міністра, він розказав про цілі, які поставив собі за мету довести до кінця.
«У нас 11 головних напрямків роботи, 8 центральних органів виконавчої влади, кілька десятків підприємств, які знаходяться на балансі міністерства, – продовжив очільник відомства. – Серед них музеї, заповідники, театри, а також тисячі бібліотек, клубів, політику яких ми визначаємо. Серед головних напрямків хотів би відзначити роботу зі спадщиною, велику реставрацію. Треба не тільки зберегти минуле, але й оновити, зробити нові експозиції і поновити інфраструктуру навколо, щоб вони ставали туристичними магнітами».
Наслідки пандемії боляче вдарили по всій інфраструктурі української культури, і найскладніша ситуація на сході країни, де люди мріють про мирне життя з кінотеатрами, клубами, бібліотеками. В Слов’янську, наприклад, не залишилось жодного будинку культури. Один згорів, інший продали за борги. Відновити діяльність таких об’єктів місцеве самоврядування не в змозі – потрібна підтримка центру, зазначила місцева журналістка Вікторія Повержук.
Ткаченко погодився: місцеві громади усвідомлюють відповідальність за заклади культури, які передані їм на баланс, і це для них дуже не просто. Але в міністерстві кажуть, що бачать світло в кінці тунелю.
«В переважній більшості намагаємось переконати громади про реорганізацію, – уточнив голова відомства. – Наприклад, 3 бібліотеки на 6-8 сіл. Населення меншає, бібліотеки менше відвідують, складніше поповнювати бібліотечний фонд і бути адекватними викликам сьогоднішнього часу. Бібліотека має стати сучасним центром згуртування для всієї громади. Те саме стосується клубів. Вже проголосоване закон про центри культурних послуг. Вони будуть створюватись на базі бібліотек або будинків культури. На це виділено 200 мільйонів гривень. Ми хочемо витягнути ці кошти з спецфонду. Тоді, отримавши заявку від громади, ми зможемо дофінансовувати перетворення бібліотек чи будинків культури у центри культурних послуг. В них мають бути кіноточка, сучасна бібліотека, можливості навчання (наприклад, танцям, художнім промислам)».
При цьому, попередив: вони мають бути платними. Окрім держави та місцевої влади, центри культурних послуг повинні підтримувати грошима і місцеве населення. Там, де такі центри вже працюють, і заробітна платня у працівників добра, і громаді користь.
Можливо, це змінить стан речей, адже всім відомо, що працівники культури – люди зовсім не заможні. Міністр каже, що в цій сфері заробітна платня в середньому на 27 % нижче, ніж в інших галузях. Щоб якось виправити баланс, у відомстві хочуть ввести поняття мінімальної культурної послуги. Якщо ці плани стануть реальністю, для молодих людей у віці до 21 року будуть випущені сертифікати на культурну послугу. Молодь сама вирішить, як їм скористатися.
«Стосовно сертифікату йдуть прорахунки, – продовжує Олександр Ткаченко. – Ми звернулися до ринку з проханням обрахувати таку послугу. Першим відгукнувся туристичний сектор»
Серед інших пріоритетних напрямків роботи очолюваного їм міністерства він назвав діджиталізацію всього, що знаходиться в сфері культури. Зокрема, планується відцифрувати все – від реєстрів до національної культурної спадщини.
Окрема сфера – інформаційна політика, і в ній кілька складових. По-перше, на міністерство покладена частина функцій з протидії інформаційної агресії, яка точиться з боку Росії. Для цього навесні в структурі відомства створено Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. По-друге, медійна сфера в Україні чекає на єдині та зрозумілі правила діяльності, і розробка нормативних документів з цього приводу – теж зона відповідальності Міністерства культури та інформаційної політики. У зв’язку з чим у Ткаченка запитали, яким буде новий закон про медіа?
Відповідаючи на питання, міністр нагадав, що прийняття нового закону про аудіо візуальні послуги було і залишається одним з наших зобов’язань перед Європейським Союзом. Зараз закон знаходиться на останніх стадіях доопрацювання.
«Той факт, що його не змогли прийняти раніше, говорить про те, що в ньому дуже багато складових, які викликають різні точку зору, – підкреслив Ткаченко. – Цим документом ми намагались об’єднати усі медіа, тому що у випадку, коли ви регулюєте тільки медіа, що мають обмежений радіочастотний ресурс (ефірне телебачення), ми фактично виключаємо з обігу переважну більшість медіа, які сьогодні є більш популярними (інтернет, соціальні мережі). Традиційні телевізійні канали стають в меншості, тому , на мою думку, регулювати тільки медіа з обмеженим частотним радіоресурсом некоректно і несправедливо. Ми встановлюємо правила, і вони повинні певною мірою стосуватись і газет, і інтернет-видань, і ОТТ-платформ, і всіх інших, хто може називатися медіа».
Медіаграмотність населення – ще одна тема, яка цікавила представників регіональних ЗМІ. Вікторія Шмуліна з Запоріжжя запитала: «Як буде проводитись робота з медіаграмотності сільського населення з низьким рівнем доходів, адже отримання ним інформації має свою специфіку? Чи не занадто оптимістична мета проекту охопити за 2 роки 90 % людей?»
«Медіаграмотність охоплює кілька сфер, – пояснив міністр. – По-перше, ми розпочали співпрацю з Міністерством освіти та науки щодо організації певних курсів чи напрямків в школах та вищих навчальних закладах. Вже є напрацювання різних громадських організацій. Цей процес потрібно масштабувати. Ми запускаємо національну платформу з медіаграмотності. Стосовно сільського населення та літніх людей скоріше за все мова буде йти про напрацювання, які використовували в Європі наші колеги. Це так би мовити переїзні бригади, які будуть приїжджати у невеличкі міста і села для проведення курсів медіаграмотності».
Сьогодні її навичкам вивчають в українських школах. Вона є складовою курсів «Громадянська освіта» для учнів 10-х класів і «Культура добросусідства» – 1-4-х класів. Також планується запустити національний конкурс “Репортер” для учнів середньої та старшої школи, запровадити курс “Громадянська освіта”. Серед іншого в подальших планах запуск загальнонаціональної медіакомпанії, створення бренду та наративів. І звісно, активне долучення стейхолдерів. А це не тільки представники громадянського суспільства, а й безпосередньо журналісти. Без них навчання медіаграмотності різних верств населення важко собі уявити.
Яких ще новин чекати в контексті української культури? Передусім, відновлення до кінця року 22 проектів в рамках програми «Велика реставрація». Мова йде про загальновідомі пам’ятки архітектури. Серед них Національний заповідник “Києво-Печерська лавра”, Національний заповідник “Давній Галич”, Державний історико-архітектурний заповідник “Хотинська фортеця”, Національний заповідник “Софія Київська”, Національний заповідник “Замки Тернопілля”, Національний історико-культурний заповідник “Качанівка” та Національний художній музей України.
Питання: «За який кошт планується здійснити ці та інші задуми?» залишається актуальним. На цій рік держава готова профінансувати діяльність міністерства майже на 11 мільярдів гривень. Наступного року, сподівається Ткаченко, фінансування збільшиться вдвічі. Але розрахунок не тільки на це. За останні 5 років частка креативних послуг в складі експорту послуг зросла у два рази – з 9% до 18%. І це дає надію на стрімкий розвиток українського кінематографу і внутрішнього туризму, які, на думку очільника відомства, в значній мірі недооцінені.
Захід відбувся у рамках спільного проекту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру східного партнерства “Протидія дезінформації на півдні та сході України” за підтримки Європейського Союзу.
