10 червня в прес-центрі Українського кризового медіацентру намагались з’ясувати, як журналістам зробити громади стійкішими, та якою має бути роль медіа у кризовій ситуації. Учасниками заходу, окрім українських та естонських експертів, стали представники ЗМІ Житомирської області, які приїхали до столиці в прес-тур для отримання інформації з першоджерел.
На початку панельного обговорення керівник програми “Стійка Україна”, виконавчий директор Міжнародного центру оборони та безпеки (Таллінн) Дмитро Теперік представив дослідження на тему національної стійкості. Організатори цієї роботи почали вивчати предмет на прикладі українських добровольців. Потім змістились у бік громадянського суспільства і ЗМІ. В результаті знайшли 5 розривів національної стійкості в Україні. Один з них – комунікаційний. Він полягає в неефективних горизонтальних комунікаціях на центральному і регіональному рівнях.
«Національна стійкість спирається на обізнаність громадян. Те, як ми сприймаємо та споживаємо інформацію, може нас привернути до того чи іншого світогляду. І це відображатиметься на нашій поведінці. Особливо під час кризи», – відзначив спікер.
Його думку розвинула головний спеціаліст відділу координації та синхронізації зовнішніх і внутрішніх комунікацій Управління стратегічних комунікацій Апарату Головнокомандувача ЗСУ д-р Людмила Долгоновська.
За її словами, в Стратегії національної безпеки стійкість вказана як здатність суспільства і держави швидко адаптуватися до змін безпекового середовища, підтримуючи своє стале існування шляхом мінімізації внутрішніх та зовнішніх вразливостей.
«Для посилення стійкості, – продовжила вона, – нам важливо забезпечувати використання всього спектру військових і цивільних засобів та можливостей. І гарним прикладом є Центр передового досвіду НАТО. Крім того, ми знаємо, що в Таллінні з 2008 року існує об’єднаний центр передового досвіду з кібероборони, і буквально на днях Україна почала процес приєднання до цього центру. В Ризі функціонує Центр стратегічних комунікацій. У Гельсінкі діє Європейський центр передового досвіду з протидії гібридним загрозам. Коли є інституція, в якій працюють науковці, практики, до якої залучені уряди, це значно посилює стійкість. До того ж, в інформаційну епоху без злагодженої скоординованої комунікації, коли задіяні публічна дипломатія, зв’язки з громадськістю, військові зв’язки з громадськістю, інформаційно-психологічні операції, ми не зможемо досягти тих цілей, які перед собою ставимо».
Людмила Долгоновська надала представникам регіональних ЗМІ кілька порад, як не потрапити на певні гачки, які може розкидати наш противник, намагаючись вплинути на суспільство.
Порада перша: «У своїх інформаційних операціях Російська федерація завжди приховує джерело. Найчастіше ця інформація поширюється через фейкові акаунти та «корисних ідіотів». Тому дивлячись якесь повідомлення, намагайтесь докопатися до перевіреного першоджерела. Якщо ви його не знаходите, не поширюйте цю інформацію».
Порада друга: «Росіяни використовують такий прийом, як додавання краплі правди до абсурдної тотальної брехні. Це трюк і маніпуляція. Не ведіться на це».
Порада третя: «Намагайтеся роздивитись мету. Посилюється хаотизація і перенасичення інформаційного простору. Це робиться спеціально. Намагайтеся визначити не саму суть повідомлень, а цілі. Кому це вигідно? На кого спрямоване? До яких наслідків може привезти? Кому завдати шкоди?»
В кризовій ситуації всі процеси ускладнюються. Погодження прес-релізу займає купу часу, і тому треба користуватись офіційними джерелами інформації, надсилати запити, бути завжди на зв’язку з прес-службами. Людмила впевнена: «Важлива швидкість. Якщо не ми заповнимо інформаційний простір, це зроблять за нас».
Власним поглядом на це поділився головний експерт з медіа та журналістики Естонського Центру східного партнерства (Таллінн) Артур Аукон. Він вважає, що журналісти повинні перестати гнатися за швидкістю, і робити ставку на довіру. В якості аргументації він навів власний досвід того, як коронакриза в Естонії спричинила зниження довіри до політиків та медіа.
На думку Артура те, що ми зараз спостерігаємо, стане переломним моментом в осмисленні ролі медіа. Якщо взяти будь-які минулі кризи, завжди є якась подія або джерело інформації, які можна перевірити. Зараз журналісти зіткнулися з дуже незвичайною ситуацією: як верифікувати інформацію про коронавірус?
«Півтора роки тому, коли я ще працював в ефірі, виникла серйозна проблема, – згадує він. – В Європі вірус вже вирував, а в Естонії були діагностовані лише перші випадки. І ось сидить у мене в ефірі представник департаменту здоров’я, і ми з колегами говоримо, наскільки ймовірним є, що італійський сценарій повториться у нас? Вона каже, що ймовірність дуже мала – всього 1-2 відсотки. А через два тижні країна закривається.
Далі взагалі почалася чехарда. Що значить стратегічна комунікація? Перш за все, це дія. Коли слова влади повинні збігатися з її діями. Ми ж бачили, що вони не збігалися зовсім. Один міністр говорить: «Вводимо заборону», інший: «Не вводимо». І це тривало півроку, поки люди остаточно не втомилися.
І що було потім? На відміну від України, в Естонії російські телеканали показують. Російськомовні глядачі ввечері дивляться Кисельова і Соловйова, а вранці слухають Радіо-4, і, природно, дзвонять нам і кажуть: «Ви все брешете». Перші два тижні, коли в Росії кризи як би не було, так і відбувалося. Потім думка слухачів змінилося: «Так, криза є, але маски не допомагають – нам сказали». Потім знову змінилося: «Чому ви не закрили всю країну, як зробили в Москві?».
Головний експерт з медіа та журналістики Естонського Центру східного партнерства розказав про ще одну тенденцію в його країні. Політики все частіше намагаються ігнорувати медійний прошарок в своїй комунікації з населенням. Вони поспішають поділитися інформацією в фейсбуці, журналісти читають це і звертаються за коментарями. Політики задоволені – про них говорять, але проходить небагато часу, і з’ясовується, що розміщена інформація не зовсім відповідає дійсності. Однак, інформаційний потік вже створено.
В продовження розмови житомирські журналісти навели приклад того, як місцева влада поводилась з інформуванням населення про коронакризу.
Ірина Кирилович з видання «Житомир-інфо» розказала, що в області організували щоденні брифінги. Вони проводились і вранці, і в обід. Проте, були різні канали інформації. Багато хто з чиновників створив власні сторінки, в результаті чого було створено страшений інформаційний хаос.
Тетяна Лещенко з Суспільного телебачення, напроти, позитивно оцінила інтенсивність комунікації місцевої державної адміністрації. «Наша влада щодня хоч мовила про щось. Колеги з інших областей в цьому плані нам заздрили. Не могли до прес-служб достукатись», – додала вона.
Ольга Бортнікова з газети «Вісті» підняла іншу тему – майбутнього регіональних видань: «Хочу сказати про інформаційну небезпеку у руслі місцевих друкованих видань. Нашій газеті 85 років. Це бренд, якому довіряють покоління. Проте, жодної державної підтримки. Місцеві видання не виживуть. Є села, де взагалі немає мобільного зв’язку. Люди з таких приходять до сусідніх сіл, аби подзвонити. В цих умовах газета лишається єдиним джерелом достовірної інформації».
«Видання, яке має історію, це безцінний капітал. Візьміть британську «Таймс» або італійську «Каррера дела сера». За рахунок чого вони завоювали читача? Напевно, що не за рахунок державної підтримки. Скоріше, всупереч. Ми в Україні ще маємо виховати нашого читача, готового платити за інформацію. Він апріорі знає, що вона безкоштовна. Інакше бути не може», – відповів їй доцент кафедри зарубіжної преси та iнформацiї Львівського національного університету ім. І. Франка, д-р Юрій Мельник. .
Зі свого боку Юрій Мельник навів цікавий приклад того, на чому у наші часи тримається суспільство. Він встав зі стільця, пхнув його, але стілець не впав. «Чому це відбулось?», – запитав він у присутніх.
Теорія львівського вченого полягає в тому, що суспільство, як і стілець, має чотири ніжки. Перша – культура у найширшому сенсі слова, починаючи з релігії і закінчуючи попсою по радіо. Мова, історія, література, звичаї, традиції – все це культура. Якщо суспільство самодостатнє, воно тяжіє до того, щоб спиратись на власну культуру. Хороший приклад – Сполучені Штати Америки, де практично все, що споживає людина – культура власного виробництва. Спробуйте поговорити з пересічним американцем про французьке кіно. Нічого не вийде.
Поганий приклад цієї ніжки – Білорусь. В культурному плані вона зливається зі своїм східним сусідом і не проявляє себе як суб’єкт. І ми бачимо наслідки. У кризові моменти все частіше лунають питання: «Що буде країною?», «Чи вдасться їй зберегти свій суверенітет та свою суб’єктність?».
Друга ніжка – інформаційна сфера. Починаючи зі старого лампового телевізору і закінчуючи соціальними мережами. Стабільні суспільства мають чітке розуміння, кому довіряти, а кому не довіряти.
Третя ніжка, яка не дає стільцю завалитися – економіка, фінанси. Суспільство, з економікою якого все добре, хитати значно важче, ніж суспільство, де з економікою погано. Чим більше різниця між бідними та багатими, тим легше таке суспільство хитати.
І нарешті четверта ніжка – оборона.
«В наші часи це найменш важливо. В 21-му столітті приходять за культурою, економікою, інформаційною сферою. Після чого і війська вводити жодного сенсу немає. Так роблять архаїчні країни, які мислять категоріями 19-го століття, коли світ опирався на інші опори», – зазначив Юрій Мельник.
На завершення дискусії Людмила Долгоновська, яка має антикризовий досвід роботи в Луганській обласній державній адміністрації, порадила, що треба робити, аби запобігти хаосу, який нерідко створюється у комунікації між місцевою владою та населенням: «Важливе знання ролі і місця кожного суб’єкту у випадку, коли трапляється кризова ситуація. Хто формує антикризовий штаб, хто буде речниками, хто приймає управлінське рішення і несе відповідальність за кожне слово, хто її доносить, як воно поширюється, на кого воно спрямоване, які меседжі підібрані».
Захід відбувся у рамках спільного проекту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру східного партнерства «Побудова демократичної стійкості в Україні шляхом зміцнення місцевих та регіональних ЗМІ», який фінансує Фонд Emerging Donors Challenge та Міністерство закордонних справ Естонії за рахунок коштів з розвитку співпраці
