Лікар Валентин Шмигельський зі Снігурівки Миколаївської області розповів про життя та роботу в окупації.
Війна змінила життя всіх українців. Багато цивільних професій стали дуже небезпечними. Окрім військових, які ризикують життям щомиті, на смерть часто наражаються енергетики, фермери, лікарі… Останні наближають українську перемогу на фронті і в тилу, рятуючи поранених. Вони до останнього залишаються з пацієнтами і продовжують виконувати обов’язки, попри все. Ця історія саме про такого українського лікаря.
У лютому 2022 року армія рф стрімко рухалася Півднем України. Місто Снігурівка Миколаївської області дуже швидко опинилося на лінії фронту між Миколаєвом і Херсоном. Шок перших днів війни полягав в усвідомленні жорстокості росіян, які вбивали і калічили безліч людей. Медикам районної лікарні в Снігурівці довелось надавати допомогу не тільки місцевим цивільним, а й військовим, яких доправляли з Херсонщини. Медзаклад був переповнений пацієнтами, які потребували невідкладної допомоги, а з 200 медпрацівників залишилося не більше половини. Один із них – лікар-невролог Валентин Шмигельський який від початку повномасштабного вторгнення виконував обов’язки головного лікаря. Під час окупації він не пішов на співпрацю з росіянами і пережив тортури.
Перші дні війни
Валентин Шмигельський понад 30 років працює в Снігурівській лікарні. Сюди він приїхав ще молодим лікарем і все його професійне життя, як і особисте, пов’язане з цією громадою. Тож під час окупації, попри загрозу власному життю, лікар лишився в місті виконувати свій обов’язок. Каже, не міг зрадити колектив і пацієнтів, залишивши їх напризволяще.
“Лікарня була не готова до таких подій. Не було нічого, не було скальпелів. Мені довелося вночі шукати відчинені приватні аптеки, люди дали нам усе, – згадує Шмигельський. – Єдине, що був заповнений банк крові”.
Уранці 24 лютого 2022 року, попри катастрофу і паніку, яка розгорталася навколо, пан Валентин разом із дружиною лікаркою, як завжди, пішли на роботу. Увечері того ж дня голова міста зобовязала чоловіка виконувати обов’язки головного лікаря, який виїхав з міста.
Протягом наступних двох місяців Шмигельський жив у лікарні. “Я мав бачити усіх хворих та поранених, які стали надходити з Антонівського та Каховського мостів. Все для того, щоб надати кваліфіковану допомогу, адже штат був обмежений”, – пояснює він.
Згодом у Снігурівці зникли світло та інтернет. Лікарня якийсь час їх ще мала, але, зрештою теж опинилася без енергоживлення та зв’язку. Найтяжчих пацієнтів довелось доправляти в Миколаїв повз заміновані поля. Пан Валентин на машині швидкої допомоги супроводжував поранених особисто. Згадує, що це були переважно молоді, а подекуди й зовсім юні хлопці.
Окупація Снігурівки
19 березня 2022 року після майже місяця невдалих спроб росіяни таки окупували Снігурівку. Тепер задавдання лікарів значно ускладнилося – треба було не тільки лікувати, а й непомітно вивезти військових ЗСУ із медичного закладу. Розкриття такого задуму окупантами могло призвести до смерті і медиків, і військових.
Валентин Шмигельський так згадує свою першу зустріч з російськими військовими, які увірвалися на подвір’я лікарні:
“Я вийшов одягнений у пальто, а руки тримав у кишенях. Бачу, російський військовий тягне мені руку вітатися, а я руки з кишені не витягнув. Вони мене питали за зброю та за військових. Також вони мене поставили перед фактом, які корпуси в мене працюють, а які вже не працюють. Вони їх закрили.”
Для того, щоб вивезти українських поранених бійців, медики вдалися до хитрощів – змінили їхні прізвища та перевдягли в цивільний одяг, щоб нічого не видавало в них військових. Росіяни наполягали, щоби пацієнтів везли в окупований Херсон, а не в Миколаїв, але пан Шмигельський стояв на своєму і домігся дозволу окупантів на виїзд на підконтрольну Україні територію.
“Окрім всього, такі виїзди давали змогу виплатити зарплату медичному персоналу, що залишився у Снігурівці та працював весь цей час, попри небезпеку. Для цього я вимикав та розбирав свій телефон, через який робились виплати, ховав у автівці і провозив через блокпости”.
У той час, коли місцеві намагалися зайвий раз не покидати своїх осель, через свою роботу Валентин Шмигельський знав про все, що відбувається у місті. На машині швидкої він об’їжджав його чи не щодня,тож у Миколаєві радо користувався нагодою і передавав дані про місця розташування росіян у Снігурівці.
Тортури
Рано чи пізно окупанти приходять до всіх. До Шмигельського вони прийшли 24 квітня 2022 року – на Великдень. Християнське свято не стало на заваді обшукам на роботі і вдома. Росіяни схиляли пана Валентина до співпраці, говорили про референдум і вигоди від зради. Коли це не спрацювало – задіяли свої звичні терористичні методи. Головний лікар згадує, як його відвели в кімнату з ґратами для затриманих на території лікарні:
“Одягнули мені наручники, допитали ще й водія. Завели у приміщення для ув’язнених. Били та погрожували, що будуть струмом катувати, окропом. І продовжували бити. У наручниках там мене протримали десь години три-чотири”
Потім знову був обшук. Росіяни забрали у чоловіка гроші та цінне майно і наказали залишити місто протягом 24 годин. Валентину Шмигельському ще пощастило залишитися живим. Найчастіше люди, які відмовлялися від співпраці або викликали в росіян найменшу підозру – безслідно зникають.
Життя після окупації
Лікарю вдалося виїхати до Миколаєва 30 квітня 2022 року. Та навіть попри відстань і поважний вік, він продовжував свою місію. Хвилюючись за колег, Шмигельський робив усе від нього залежне, щоб про ситуацію у Снігурівці знали, і продовжував опікуватися виплатою зарплат працівникам. Це дуже нервувало росіян, але перешкодити вони цьому так і не змогли. Під час усієї окупації медичні працівники отримували українську зарплату українськими гривнями.
Снігурівка пережила окупацію. 10 листопада 2022 року ЗСУ звільнили місто, і Валентин Шмигельський повернувся додому, де продовжує працювати лікарем невропатологом.
“Я не знаю, чому мені тоді не було страшно. Усвідомлення приходить тільки зараз, але інакше діяти я не міг. Я гордий, що з лікарні росіяни не змогли забрати жодного воїна. Одна єдина людина, яку вивели тоді з лікарні у кайданках — був я”.
Автор: Павло Єштохін, журналіст видань “Волноваха. City”, “Жовті води. City”.
Здійснено в рамках проєкту за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
