Те, як люди адаптуються під умови тривалої повномасштабної війни, продовжує цікавити Антона Семенова – засновника волонтерського проєкту «Як ти, брате?». Для цього він запрошує до Українського кризового медіа-центру на запис подкасту «Адаптація» гостей, які зуміли в ці складні часи не тільки змінити себе, а і реалізувати амбітні проєкти. Цього разу відбувся запис подкасту із Ксенією Драганюк, яка до повномасштабного вторгнення вела на телеканалі «UA Культура» програму «Землячки», а після 24 лютого 2022 року разом зі своїм чоловіком Андрієм Колесником заснувала однойменний фонд, який вже передав захисницям на фронт товарів більш ніж на 215 мільйонів гривень.
«Я думаю що це було щось на підсвідомому рівні. Коли в мене була тиха істерика, а я зазвичай в такому стані неактивно себе поводжу і просто мовчки сиджу, наша сестра Настя взяла наплічник, подала руку своєму чоловіку і вони пішли приєднуватись до війська. Я побачила цю картину і зрозуміла, що треба щось робити. В нас пів родини у війську і нам знадобилося десь тижні два-три для того щоб адаптуватися ментально, для себе усвідомити те, що тепер життя буде іншим. Через три-чотири тижні ми вже почали думати, як можемо підтримувати сестру і використовувати всі ті скіли, які були в нас чоловіком до початку повномасштабного вторгнення. Тому що тепер ти маєш обрати – або долучаєшся до війська, або маєш бути максимально ефективним для того, щоб підтримувати військо», – так згадує Ксенія мотивацію прийняття рішення зайнятись волонтерською роботою.
Відповідаючи на питання про внутрішні зміни, які відбулись після цього, вона говорить, що над цим не замислюється.
«Намагаюся багато не рефлексувати про це, щоб не зупинити всі процеси, які існують, тому що в мене дійсно немає часу для того, щоб посидіти і посумувати або відчути багато всього, – пояснює волонтерка – Це якійсь тумблер, який виключається для того, щоб не поставити себе на паузу тому що немає можливості поставити себе зараз на паузу».
Ведучий поцікавився, що в такому разі є особистим ресурсом, що дозволяє в надзвичайно складних умовах тримати себе і виконувати цю роботу?
«Я хочу повести своїх подруг в Крим. В мене є мотивація. Я хочу побачити своїх сестер, які живуть в окупації і одна з них, мабуть, і не пам’ятає, що таке Україна, тому що У 2014-му пішла в перший клас, – відповідає гостя. – Друга мотивація – це життя. Я спілкуюся з дівчатами, які рятують це життя, і вони його відбирають у смерті кожного дня. І я бачу смерть, бо час від часу, на жаль, відвідую поховання молодих дівчат і хлопців. І це розуміння, що кожен день і кожна година безцінні, і часу на якесь гіперстраждання і ховання в себе всередину немає, мене тримає».
Їй взагалі здається, що сьогодні ми всі один одного тримаємо в цій ситуації.
«Плюс я розумію що психологічна підтримка і ментальне здоров’я є дуже важливим. Ми створюємо проекти в цьому напрямку, масштабуємо їх всередині організації і я постійно знаходжуся в середовищі, в якому обговорюють якісь лайфхаки як можна собі допомогти. Я це підслуховую і намагаюся інтегрувати в своє життя», – додає Ксенія Драганюк.
