Новим президентом Польщі обрано Кароля Навроцького. Його політична платформа передбачає жорсткіший курс щодо України – зокрема в питаннях євроатлантичної інтеграції та політики історичної пам’яті. Це, у свою чергу, породжує низку запитань щодо майбутнього українсько-польських відносин, які, попри нинішнє охолодження, залишаються ключовим чинником регіональної безпеки.
Щодо даної теми ми поспілкувались з Анатолієм Курносовим, аналітиком Центру політичних студій «Доктрина», виконавчим директором ГО «Коло європейського діалогу», експертом Українсько-Польської Медіа Платформи.
– Чи може тема України стати фактором внутрішньополітичного протистояння між урядом Дональда Туска та новообраного президента?
Перш за все, важливе значення матиме майбутній характер відносин президента Кароля Навроцького з урядом Дональда Туска. В чинному польському уряді, як відомо, покладали великі сподівання на перемогу Рафала Тшасковського. Вони навіть частково виправдовували власні невдачі тим, що президент Анджей Дуда блокував ініціативи уряду. Тепер, схоже, протистояння між президентом і урядом стане ще більш принциповим, що ускладнить комунікацію. Польські президенти традиційно відіграють помітну роль у відносинах з Україною. Тож внутрішньополітичне протистояння може позначитись на міждержавних взаєминах.
В питаннях зовнішньої політики Навроцький орієнтований в першу чергу на тісний союз з Вашингтоном, навіть на тлі поступового виходу США з Європи у військовій сфері. Підписання декларації зі Славоміром Менценом (кандидат від ультраправої Конфедерації, що посів третє місце за результатами виборів) про підтримку членства України в НАТО – частина цієї стратегії. В таборі «Право і Справедливість»(ПіС) фактично визнають: без згоди США та інших ключових союзників питання вступу Україна не зможе приєднатись до НАТО.
Уряд Дональда Туска натомість координує позицію з Брюсселем і Берліном. Це також може стати полем конфлікту, зокрема в питанні формування європейської оборонної політики. Прихильники ПіС та інших правих партій ставляться з підозрою до панєвропейських оборонних ініціатив: мовляв, виграють від цього лише німецькі корпорації, посилюючи економіку ФРН.
Окрім того, польська Конституція не зовсім чітко розмежовує повноваження президента і прем’єра у сфері зовнішньої політики й безпеки. До прикладу, до України досі не призначено посла Польщі, натомість діє тимчасовий повірений у справах. Це, ймовірно, наслідок внутрішньої політичної боротьби, і така ситуація не сприяє розвитку двосторонніх відносин.
Якою була реакція Росії на обрання Навроцького?
Російські коментатори не демонструють захвату від перемоги Навроцького. Пропагандисти Кремля прямо зазначають, що “не бачать у ньому свого”. До речі Слідчий комітет РФ відкрив справу проти Навроцького у зв’язку з демонтажем радянських пам’ятників в Польщі. На той час обраний президент очолював Інститут національної пам’яті Польщі. Тож говорити про Навроцького як проросійського політика – абсурд.
Як Ви оцінюєте потенціал співпраці Києва та Варшави?
Україні та Польщі необхідна стратегічна та відверта розмова про спільні цілі. В яких сферах ми будемо співпрацювати, а в яких конкурувати. Наприклад, якщо конфлікти навколо перевізників неминучі, то можливо, цю сферу слід визнати конкурентною. Натомість у сільському господарстві є потенціал для кооперації – логістика, переробка, експортування.
У сфері безпеки польські експерти в захваті від успіхів України у виробництві дронів. Є ідеї щодо створення спільних підприємств в Польщі, зокрема через безпекові ризики. Серед деяких польських експертів звучать думки про створення спільної ракетної програми.
Головне ж на сьогодні питання – як саме ми вибудовуємо відносини: напряму чи через Брюссель? Вважаю, що спільні ініціативи на міжурядовому рівні – більш практичний та конструктивний підхід в рамках двосторонніх відносин.
