На тлі повномасштабного вторгнення в Україну, кремлівські високопосадовці почали активно насаджувати в свідомості росіян історичні паралелі з добою Російської імперії. Зокрема, президент РФ Володимир Путін неодноразово прирівнював свої дії до діянь російських монархів. У червні 2022 року він порівняв напад на Україну із завоюваннями 18 століття, заявивши, що «Петро I не завойовував, а повертав землі », і тепер Росії «також випало повертати своє». Такі висловлювання прямо легітимують зовнішню агресію посиланням на прецеденти часів Московського царства та імперії Романових.
Просякнуті міазмами імперських амбіцій заяви російського лідера знаходять схвалення серед російської еліти та народонаселення. До прикладу, коли в 2025 році Путін на Петербурзькому економічному форумі заявив, що «весь народ України – наш» і «весь її простір – наш» (фактично заперечуючи саме існування незалежної України), зал відповів сміхом і оплесками. Переважна більшість росіян також прихильно ставиться до демонстрації символів царату, зокрема жовто-чорно-білі полотнища (офіційний прапор Російської імперії в 1858-1896 рр.) стали невід’ємним атрибутом публічних заходів «патріотичних» рухів, хресних ходів, перформансів вболівальників тощо.
Майже у всіх вимірах роспропаганди після 2022 року з’явилися дореволюційні образи. На державних телеекранах прокручуються сюжети про «історичну єдність» з Україною, де київських князів та полководців імперських часів виставляють предтечами сучасних «визволителів». У агітаційних матеріалах можна побачити образи монархів та імперські гасла. Наприклад, в окупованому Маріуполі влада замінила всі українські символи на радянсько-імперські: замість українських муралів та пам’ятників з’явились пропагандистські панно із прославленням російських царів та полководців. На стінах будинків тепер красуються портрети Петра I, Катерини II та Михайла Кутузова, що супроводжуються висловами, які їм приписують російські історики.
Імперські меседжі присутні і в зрежисованих кремлівськими ідеологами інформаційних кампаніях. Під час псевдореферендумів і «святкувань» анексії українських областей російська символіка містила не лише радянські нотки, а й відсилання до царських часів. В урочистих промовах Путін та чиновники апелювали до «200-літньої історичної єдності» Криму і півдня України з Російською імперією. Влітку 2023 року в центрі Москви організували виставку на честь 350-річчя з дня народження Петра I, головним лейтмотивом якої було порівняння між завойовницькими кампаніями Російської імперії та нинішньою війною проти України.
З особливою завзятістю імперські наративи насаджуються на загарбаних українських землях. Так, невдовзі після захоплення Маріуполя окупаційна влада демонтувала українські пам’ятники (зокрема, пам’ятний знак жертвам Голодомору та бюсти українських діячів).
Імперські образи та наративи спрямовані передусім на виховання молодого покоління росіян у дусі шовіністичної зверхності та нетерпимості до інших культур. Російська держава після 2022 року різко посилила контроль над освітою, переписавши шкільні підручники історії у відповідності до імперської риторики. До прикладу, російське Міносвіти суттєво змінило програму предмета суспільствознавство – школярі більше не вивчатимуть такі теми, як «Соціальні цінності та норми» (свобода й відповідальність громадянина, мораль, совість і сором), «Людина як учасник правових відносин» (захист прав і свобод) та «Основи російського права». Звільнений час буде присвячено вивченню історії за підручниками помічника президента РФ Володимира Мединського. У 5–9 класах її викладатимуть майже в півтора рази більше: кількість годин збільшиться з 340 до 476. Показово, що в даних підручниках описується історія Московського царства та імперії Романових.
Для українців, що опинилися під російською окупацією, імперська символіка стала інструментом психологічного завоювання. Так, у Мелітополі навесні 2023 року окупаційна адміністрація перейменувала цілу низку топонімів: з карти міста зникли назви на честь українських діячів, натомість вулиці були перейменовані на честь російської імператриці Катерини II та інших персонажів російської історії. Замість проспекту Дмитра Донцова постав проспект Судоплатова (агент НКВД, організатор політичних вбивств на замовлення Сталіна).
На тимчасово окупованих територіях також активно відновлюють або експлуатують архітектурні пам’ятки імперського періоду – передусім, православні храми та інші дореволюційні будівлі. Також росіяни планують «переробити» на манер російської православної архітектурної традиції маріупольський храм святого Петра Могили та собор Успіння Пресвятої Богородиці. Ця церква є унікальною, оскільки єдина в Україні, повністю розписана петриківським розписом і входить до Книги рекордів України.
Для широкої російської аудиторії опора на імперську символіку виконує завдання консолідації навколо ідеї зовнішньої експансії. Кремль прагне викликати у населення гордість за «велич предків» і тим самим виправдати сучасні жертви та економічні труднощі. Ці наративи потрапляють в удобрений ґрунт, оскільки значна частина росіян сприймає українців не як окремий народ, а як «блудних братів», яких треба силоміць повернути в лоно імперії. У сучасній російській масовій свідомості все ще живе «упевненість у священній імперській місії» Росії, заради якої можна ігнорувати будь-які жертви та права інших народів.
Отже, візуальні образи та матеріальна спадщина Російської імперії стали зброєю кремлівської інформаційної війни. Через них агресор намагається переписати минуле і, що головне, сконструювати майбутнє – в якому відновлена імперія диктуватиме свою волю сусідам. Розуміння цих імперських наративів є надзвичайно важливим, адже вони розкривають справжні мотиви й цілі російської агресії. Це не оборона чи разова «спецоперація», а свідома спроба реваншу за столітнє падіння імперії. Отож російський міф про історичну місію «збирання земель», які колись належали метрополії (в її різних проявах – Московське царство, імперія Романових, СРСР), становить загрозу для безпеки Східної та Центральної Європи. У протистоянні з ним Україна фактично стала на захист не тільки власної незалежності, а й права народів на власну ідентичність проти неоімперського поневолення.
Микита Кузьменко
