Українська діаспора завжди відігравала важливу роль не лише як носій національної культури за кордоном, а й як активний захисник інформаційного простору, спротиву дезінформації та маніпуляціям, які поширює агресор. Як це відбувалось у Великій Британії в ході експертної розмови «Акції української еміграції проти “руского міра”» розповів Доктор філологічних наук, професор і дослідник історії українського книговидання Микола Тимошик.
Він вважає, що глобальна пов’язаність, спільні цінності й солідарність сьогодні важать більше, ніж місце проживання. Вони закликають еміграцію не залишатися осторонь, а стати активним голосом захисту української державності, культури й правди. В якості прикладу він назвав діяльність Українське пресове бюро, яке було засноване у 1931 року у Великій Британії й активне діяло до травня 1940-го. Його ініціатором і меценатом виступив уродженець Галичини Яків Макогін. Він емігрував до США і став впливовим промотором українських справ за кордоном. Бюро мало філії у Женеві та Празі й фактично виконувало функції неформального українського дипломатичного представництва.
Бюро системно інформувало західні країни про так зване «українське питання» — боротьбу за державність, національну гідність і правду про злочини радянського режиму.
«Діяльність пресового бюро виходила далеко за межі інформаційних повідомлень. Воно видавало книги, співпрацювало з провідними іноземними журналістами, налагоджувало контакти з британськими парламентарями, ініціювало проєкти на підтримку українських громад і відстоювало інтереси українців у світі. Українське пресове бюро стало одним із тих осередків, завдяки яким голос України, попри репресії та ізоляцію, все ж проступав на міжнародну арену», – підкреслив Микола Тимошик.
За його словами, хоча українська діаспора і перенесла на чужинські береги маленьку Україну з її чварами і проблемами, в основі своєї інтелектуальний, науковий, освітній стрижень залишається, і спрямований він на ствердження ідеї незалежної української держави, ствердження мови, авторитету і шану нації, яка заслуговує посідати достойне місце в європейській спільноті, а не бути приживалкою та сиротиною в Російській імперії.
«Про це моя книжка, і мої наступні спроби, пов’язані з тим, що держава має формувати таку інформаційну політику, таку гуманітарну ауру нації, про яку Ліна Костенко говорить, де ці речі мали пріоритетними бути. У нас цей масив лежить там. Це золоті зерна правди, перемішені з половою. Потрібні руки. Необхідно тули направляти державні інституції. У нас же маса студентів виконує примітивні магістерські роботи. У нас маса кандидатських ні про що. У нас, якщо брати, наприклад, пресу, до якої я маю відношення, в нас цілий масив є, який ми не знаємо», – визнав дослідник.
Микола Тимошик говорить, що українці були засмічені і залучені в павутинні руского міра, і не можуть звідти вибратися. І тому так важлива роль діаспори, героїчні приклади, адже люди там робили все своїм коштом, заробленою чесною копійкою, відкладеною на загальну справу.
«От якби дожилися, щоб ми справді мали українську країну, щоб ми мали провід, який би розумів, що це сьогодні важливе. Ось проблематика, яку мене особисто не дає спокою, вона мене хвилює, заполонила так, що, зібравши купу тек і всього того, хочеться це десь оформити так, щоб воно жило по мені», – поділився він.
