Амбіції Москви у сфері ідеологічного контролю простягаються далеко за межі міжнародно визнаних кордонів Російської Федерації.
Пріоритетним напрямом поширення проросійських наративів кремлівські ідеологи вважають сферу національної пам’яті. При цьому особлива увага приділяється роботі з молодими поколіннями в країнах, на які Москва прагне поширювати свій геополітичний вплив. Саме тому Кремль фокусується на дослідженні образу Росії в підручниках історії країн Центральної Азії та Південного Кавказу.
У 2025 році російська влада звернулася до теми підручників історії напередодні початку нового навчального року. Міністр освіти РФ Сергій Кравцов заявив про наявність у низці «держав пострадянського простору» «проблем і складнощів у подачі історичного матеріалу», які нібито не відповідають принципам історизму й об’єктивності, особливо щодо «спільного минулого» в складі СРСР. За його словами, ХХ століття в навчальних програмах цих країн подається переважно в негативному контексті щодо Росії.
У зв’язку з цим було оголошено про роботу з профільними міністерствами над «узгодженням єдиних підходів до трактування спільного історичного минулого» Росії та країн СНД. Підсумовуючи, Кравцов озвучив стратегічну мету Кремля — формування «єдиного освітнього, культурного та ментального простору майбутнього континенту Євразія». Фактично йдеться про спробу об’єднати історичну пам’ять народів Центральної Азії та Південного Кавказу навколо російського бачення минулого.
Питання «викривлення» ролі Росії в шкільних програмах інших держав набуло для Кремля особливого значення впродовж останніх років. Російське керівництво усвідомлює: попри формальний «нейтралітет» політичних еліт, у суспільствах цих країн симпатії до Росії суттєво похитнулися внаслідок агресії проти України.
Інформаційний наступ на шкільні програми сусідніх держав Росія розпочала ще у 2022–2023 роках, просуваючи наратив про нібито причетність «західних та турецьких фондів» до створення нових підручників історії через фінансування авторів навчальних програм і посібників. Згідно з кремлівською версією, до «викривлення» образу Росії причетні такі організації, як NED, British Council, USAID та Aga Khan Foundation. Російська інтерпретація зводиться до твердження, що ці підручники нібито формують «фальшиву історію», спрямовану на розпалювання міжнаціональної ворожнечі та посилення русофобії, тоді як «реальні партнерські відносини» Росії з відповідними країнами навмисно замовчуються.
Минулого року російський сегмент Telegram сколихнула новина про те, що у 35 шкільних підручниках з історії Киргизстану, Казахстану, Таджикистану та Азербайджану 67% згадувань Росії начебто мають негативний характер. Невдовзі з’явився реферативний збірник «Россия в учебниках истории стран Ближнего и Постсоветского Востока, Китая» (Інститут наукової інформації з суспільних наук Російської академії наук (РАН), 2024, за редакцією В. А. Аваткова), в якому проаналізовано представлення Росії у шкільних і університетських підручниках історії Азербайджану, Узбекистану, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, а також Туреччини, Ірану, Ізраїлю, Єгипту, Тунісу та Китаю.
На основі цього документу Група аналізу гібридних загроз узагальнила ключові «історичні невідповідності» кремлівському баченню минулого у підручниках країн Центральної Азії та Південного Кавказу, на які вказують експерти РАН.
Азербайджан:
- трактування приєднання республіки до СРСР як результату військового примусу;
- звинувачення Росії у створенні карабахського конфлікту;
- опис російської присутності на Південному Кавказі крізь призму колоніального панування, примусу та порушення угод.
Казахстан:
- трактування приєднання Молодшого жузу до Російської імперії як результату експансіоністської політики, а не добровільної інтеграції;
- критика царських реформ 1822 і 1824 років, після яких було ліквідовано ханську владу в Середньому та Молодшому жузах, що подається як «грубе порушення умов прийняття російського підданства»;
- критичне осмислення радянської влади через призму голоду 1921 року;
- згадки про статтю Олександра Солженіцина «Как нам обустроить Россию?», яка підживлювала ідею приєднання північних територій Казахстану до Росії.
Узбекистан:
- звинувачення Російської імперії та СРСР у підриві національної ідентичності;
- пояснення визвольного руху в Туркестані «колоніальною та шовіністичною політикою радянської влади»;
- ігнорування або применшення ролі СРСР у розвитку промисловості, науки та освіти.
Найменше «претензій» російські історики висувають до підручників Киргизстану та Таджикистану. На їхню думку, образ Росії в навчальних програмах цих країн загалом має позитивну конотацію, хоча відзначається низький рівень згадування її історичної ролі.
Варто очікувати, що в наступні роки Кремль розпочне кампанію тиску на ряд країн Центральної Азії та Південного Кавказу з метою переписування шкільного курсу історії у відповідності з російським трактуванням «спільного минулого».
Варто зазначити, що на першому етапі розглядається створення підручника з історії Союзної держави (РФ — Білорусь), який може з’явитися в російських школах у 2026–2027 роках. Це означатиме фактичне «бетонування» спільного історичного простору з Білоруссю та подальше закріплення російських ідеологічних установок у білоруському суспільстві.
Таким чином, кампанія Кремля навколо «неправильного» трактування історії в підручниках інших держав є не академічною дискусією, а елементом системної політики ідеологічного тиску. Прагнення Росії нав’язати «єдине бачення минулого» свідчить про спробу відновити контроль над ментальним простором країн Центральної Азії та Південного Кавказу, компенсуючи втрату реального політичного впливу.
