У 1926 році після вбивства Голови Директорії і Головного Отамана Військ УНР Симона Петлюри у Парижі була заснована Українська бібліотека його імені. За задумом організаторів, до числа яких належали відомі представники уенерівської еміграції В. Прокопович, О. Шульгин, І. Косенко, І. Рудичів, О. Удовиченко, Бібліотека мала стати не лише «нерукотворним пам’ятником» Головному Отаманові, а й українським науковим та культурно-освітнім центром в Європі. Про те, в якій мірі це вдалось здійснити, йшлося під час експертної розмови “Що підсилює голос української громади в Парижі вже десятки років: установи, акції, постаті”, в якій взяли участь голова товариства «Українська бібліотека імені Симона Петлюри» в Парижі Алла Лазарєва та історик, координатор пресцентру УКМЦ Ігор Стамбол.
Існує кілька рівнів сприйняття цієї бібліотеки. Це і символ української нескореності, боротьби за те, щоб брати активну участь у відродженні української державності.
«В період між двома війнами з’являлись різні бібліотеки, і вони переважно припинили своє існування. А наша бібліотека живе, думаю, впертістю, духом незламності першої політичної імміграції, яка потрапила до Франції 100 років тому, і їхніми нащадками. Вона хоче бути корисною Україні», – відмітила Алла Лазарєва.
Вона згадала, як журналісткою приходила туди працювати, і знаходила купу документів, які я ніде більше не бачила.
«Коли мені траплялися якісь спогади військового УНР, які були ще навіть не розрізані, отримувала багато задоволення. Із часом бібліотека стала для нас і книгозбірнею, і архівом. До речі, ми намагаємось відродити видавничу діяльність», – розповіла голова товариства «Українська бібліотека імені Симона Петлюри».
Постать Симона Петлюри об’єднала різні гілки українства. Люди різних політичних уподобань, різних конфесій приходять згадати про нього, згадати про те, що українці сильні тоді, коли вони разом.
У Парижі завжди службу Божу правлять разом католицький священник і православний. Це теж та традиція, за яку тримається діаспора. Вона має глибокий сенс сьогодні і дуже важлива для наступних поколінь. Тому що єдність українців за кордоном так само важлива, як і єдність українців всередині України.
«Українці стали тою нацією, яка має, умовно, 30 мільйонів людей, які асоціюють себе з Україною, які мають українське походження і які відчувають свій зв’язок з Україною поза її межами, і умовно 30 мільйонів, які залишилися, кажучи, що «це моя країна, я нікуди не поїду», навіть якщо це небезпечно. І дуже важливо, щоб ці дві України одна одну не втратили, щоб вони не розвивалися як дві різні України на різних планетах у двох версіях», – закликала Алла Лазарєва.
Вона також торкнулась теми могили Симони Петлюри. Священики проти перепоховання, бо вона вже стала місяцем паломництва, і такі символи ламати недоречно.
Українська бібліотека імені Симона Петлюри продовжує бути своєрідним нервом української громади столиці Франції, якій і сьогодні є ким пишатись. Наприклад, Василем Сліпаком – солістом Паризької опери, що загинув у боях за свободу України.
«Це була людина дуже таких різноманітних талантів, неймовірно яскрава, яка в 2015 році вирішила, що поїде захищати Україну. Воював у добровольчих загонах, потім повертався, виконував контракт з Паризькою оперою, заробляв гроші, щоб допомогти тим же добровольцям, і знову повертався. Василь так зробив тричі, і третій раз, на жаль, його не стало», – поділилась спогадами Алла Лазарєва.
За її словами, чим глибше французи досліджують причини резистентності українців, тим охоче закохуються в Україну.
«Я часто беру участь в ефірах французького телебачення, і мені не раз доводилося пояснювати, що вся наша історія, політика, культура і навіть економіка історично сформувалися саме так, а не інакше. Тому й наша ідентичність не могла бути іншою. Ми — нація, що формувалася на великому перехресті цивілізацій, куди століттями з усіх боків приходили війни, завойовники й нові народи. Але люди, які залишалися тут жити, свідомо обирали цей шлях, попри всі ризики. Бо це не лише загрози й небезпеки, а й можливості. Кожен новий вплив приносив ідеї, загартовував людей, робив їх сильнішими, вчив жити й розвиватися навіть у найскладніших умовах. У цьому є свій особливий драйв. І французи, які приїздять до України, дуже часто знаходять тут той свіжий вітер, якого, як вони самі кажуть, Франції вже давно бракує», – підкреслила голова товариства «Українська бібліотека імені Симона Петлюри»
Захід відбувся у рамках проєкту “Перша Незалежність України: уроки для сьогодення” за за фінансової підтримки Міжнародного Фонду “Відродження”
