Київ, 6 липня 2016 року – У листопаді 2013 року, коли почався Євромайдан, італійські медіа вже мали усталену схему упередженого висвітлення подій в Україні. Чому так сталося, розповів Массіміліано Ді Паскуале, журналіст і письменник, автор книги «Україна – земля на кордоні. Подорожі невідомою Європою» під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.
28 червня 2016 року Ді Паскуале, який вивчає Україну вже більше 10 років, виступив з доповіддю «Євромайдан і війна на Донбасі в італійських медіа» на конференції, організованій Асоціацією славістичних, східноєвропейських і євразійських студій в Українському католицькому університеті у Львові.
До Помаранчевої революції 2004 року Україна як самостійний суб’єкт не була присутня в італійських газетах, журналах, на телебаченні, каже Ді Паскуале. «Італія завжди мала тісні і привілейовані стосунки з Радянським Союзом, їй важко було почати сприймати ідею, що Україна – незалежна держава. Незважаючи на те, що СРСР був федеральним союзом 15 республік, італійська інтелігенція часто ототожнювала Радянський Союз із Росією. Радянський Союз і Росія часто використовувались як синоніми італійськими політиками і журналістами, що ставало причиною непорозуміння і плутанини серед широкої публіки,» – деталізує дослідник.
Інша особливість, яка вплинула на висвітлення українського питання в італійських медіа – невелика кількість компетентних експертів, які спеціалізуються на Україні, і обмежений доступ для них до медіа, які формують громадську думку. Натомість часто затребуваними спікерами на українську тему у засобах масової інформації були і залишаються ті експерти, думка яких співпадає зі звичною наративою, у той час як їхні знання історії і політики країни не завжди є вичерпними. Наприклад, геополітичне видання “Limes” одним з перших – на початку 90-х, почало писати про Україну, зображуючи її придатком до Росії, який раніше чи пізніше приєднається до неї. «За винятком деяких компетентних експертів, більшість так званих українських експертів – дописувачів журналу, були колишніми кореспондентами у Москві за радянських часів або навіть радниками Кремля,» – уточнює Ді Паскуале.
У медійній площині Італії Україна, особливо протягом перших років незалежності, також часто не мала суб’єктності. Про країну розповідали, користуючись інформацією російських новинних агенцій і телеканалів. У 2004 році, коли міжнародну медійну увагу привернули події Помаранчевої революції, італійські медіа направляли висвітлювати події в Україні своїх московських кореспондентів. Результатом часто ставали упереджені репортажі. «Ситуація була настільки критичною, що Голова Італійської асоціації українських студій Джованна Броджі надіслала відкритого листа директорам телеканалу суспільного мовлення RAI з проханням про більш збалансоване висвітлення подій в Україні,» – розповідає Ді Паскуале. Проте цей лист залишився без відповіді, додає дослідник.
«2008 – ключовий рік у геополітиці країн пострадянського періоду,» – каже Ді Паскуале. Це рік, коли Кремль вперше випробував концепцію гібридної війни у Грузії. В основі цих дій, пояснює Ді Паскуале, лежить ідея геополітики, як системи міжнародних відносин, що базується на принципі сили. Згідно з цією концепцією, запропонованою кремлівськими радниками Алєксандром Дугіним і Владіславом Сурковим, не міжнародне право, а принцип сили визначає суверенність і кордони. Саме у 2008 році журнал “Limes” презентував на своїх шпальтах карти України та Грузії, розділених на шматки, а також статті з відповідними назвами, вперше з часів незалежності настільки відкрито піддавши сумніву легітимність кордонів суверенної держави.
Коли розпочався Євромайдан, а згодом війна на Донбасі, «те що на початку було проросійською позицією перетворилось на московсько-центричну риторику. Жоден з провідних телеканалів та газет не встояв перед нею», – уточнює Ді Паскуале. Навіть загальнонаціональні газети “Corriere della Sera” і “La Repubblica” поряд зі збалансованими матеріалами, публікували статті, що повторюють риторику російської пропаганди. Газети, що представляють точку зору крайніх правих (“Il Giornale”) та крайніх лівих (“Il Manifesto”), одноголосно зображували демонстрантів у Києві як праворадикалів.
Прикладом найпоширеніших тверджень, інспірованих російською пропагандою, які можна зустріти в італійських медіа, є репортаж телеканалу RAI 2 «Брат проти брата», який вийшов в ефір у лютому 2015 року, зазначає дослідник. У ньому присутні наступні ідеї: конфлікт в Україні – громадянська війна; центральна влада у Києві – нацистська хунта; у складі так званих «ЛНР» та «ДНР» воюють антифашистські патріоти; рано чи пізно Донбас буде звільнений і разом з Кримом і південно-східною Україною стане частиною Новоросії.
Іншими інструментами транслювання кремлівської наративи щодо подій в Україні є російські культурні асоціації в Італії, які використовують різні канали для різних аудиторій, каже Ді Паскуале. Вони організовують конференції, задіюють сотні тролей у соцмережах, використовують псевдоекспертів з української теми.
Відповідаючи на питання, що може зробити Україна на рівні держави і громадських ініціатив для формування правдивої картини про себе в Італії, Массіміліано Ді Паскуале зазначив: «Український уряд має інвестувати багато зусиль і ресурсів у вигляді м’якої сили, щоб підвищити обізнаність про Україну і покращити її сприйняття в Італії. Це може бути, наприклад, український культурний центр в Італії. Найважливіше – інвестувати у культуру». Це означає розказати італійським людям, що існує сучасна українська культура і що вона не обмежується лише фольклором. Потрібно звертатися до різних аудиторій з сучасним продуктом.
«Італія має перекласти важливі книги з української історії,» – висловлює свою думку Ді Паскуале, який і сам є автором кількох книжок про Україну. Наразі італійською є тільки одна повна книга про українську історію і культуру – «Українська літературна цивілізація» Оксани Пахльовської, написана майже 20 років тому. Потрібно шукати зацікавлених видавців, а для цього має застосовуватись м’яка сила і провадитись робота із просування правильного іміджу України, зазначив Ді Паскуале.
Довідка: Массіміліано Ді Паскуале – італійський письменник і журналіст. Автор кількох книжок про Україну: книги фотографій «В Україні. Світлини для щоденника» (італійською: “In Ucraina. Immagini per un diario”, 2010 рік), культурологічного путівника «Україна – земля на кордоні. Подорожі невідомою Європою» (італійською:“Ucraina terra di confine. Viaggi nell’Europa sconosciuta”, 2012 рік). Массіміліано регулярно пише про українську культуру та політику для італійських журналів і газет, виступає на міжнародних конференціях з доповідями про Україну. Восени 2015 року він випустив нову книгу – путівник «Магічна Рига» (італійською: “Riga Magica”). Массіміліано є членом Італійської асоціації українських студій.
