Необхідно посилити професійність та ефективність роботи державних закладів з реабілітації ветеранів та фахівців, які працюють у цій сфері, тому що наразі система здебільшого неефективна. Про це заявили фахівці у сфері охорони здоров’я та ветерани під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі. «Цього «вікна», яке могло б створити відчуття довіри, що я, по-перше, можу до когось звернутися, по друге, що у мене є до кого звернутися, немає. Держава у цьому просторі абсолютно відсутня. Коли я після поранення контактував із державними органами, я внутрішньо сприймав це як ворожу структуру, з якою доводиться воювати. […] За два роки система і люди на місці адаптувалися, але це не заслуга держави взагалі. Є дуже хороша підтримка з боку ветеранських організацій і громадських організацій, які працюють у цьому полі, і це, напевно, єдина підтримка, яку я отримав – не рахуючи родини», – розповів Тарас Ковалик, ветеран АТО, тренер волонтерських програм реабілітації.
Складові проблеми
Одна зі складових проблеми – недостатнє розуміння того, як і коли має відбуватися реабілітація. «Не може бути реабілітація у психіатричній клініці, не може бути реабілітація у санаторії чи закритому закладі, де свобода людини у якийсь спосіб обмежується. Психосоціальна реабілітація можлива тоді, коли людина знаходиться у соціумі і паралельно отримує комплекс фахової допомоги», – зауважив Віталій Климчук, виконавчий директор Інституту психічного здоров’я Українського католицького університету. За його словами, підготовка військового до стану, у якому він буде повертатися із фронту, має розпочинатися ще до перебування у зоні бойових дій і продовжуватися безпосередньо на фронті і після демобілізації.
Ще одна проблема – брак професійних фахівців. За словами Віталія Климчука, найкращі спеціалісти – ті, кого підготували на тренінгах громадських організацій, і їх недостатньо. Функції соціальної роботи зараз – у сфері відповідальності місцевої влади, яка до цього часто не готова. Додаткові труднощі створює те, що в українському суспільстві не прийнято звертатися із проблемами до психолога, і упереджене ставлення до цього також потрібно змінювати.
«Проблема не у тому, що всім байдуже, не у тому, що влада не хоче це бачити, а лише у тому, що за 20 років у нас не було створеної системи, і зараз кожен допомагає без структурованого посилу від держави. Це питання структурованості організації, структурованості фінансування і розподілу коштів, які держава готова на це дати, підготовка фахівців і критерії, які вони мають бути, і вимоги до стандартів і протоколів», – заявила Зоряна Черненко, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», експерт групи з реформи системи охорони здоров’я Реанімаційного пакету реформ. Вона нагадала, що закон про психосоціальну реабілітацію обговорюють вже 2 роки, але готового документу досі немає.
Рекомендації
За словами Тараса Ковалика, для ветерана набагато простіше контактувати із державною системою через людей, які мають аналогічний досвід. «Є дуже гарний приклад у Львові – міська влада виділила окремий центр, у якому відбувається перший контакт ветерана із державною системою через службу, яка створена спеціально для ветеранів. І працюють там також ветерани, їхні дружини і матері – люди, які мали схожий досвід, можуть з ними набагато краще комунікувати», – зазначив він. Цей же підхід роботи ветеранів із ветеранами підтвердив свою ефективність на прикладі програм реабілітації.
Потрібно ширше інформувати суспільство і, особливо, працівників соціальних служб про те, як змінює людину досвід бойових дій і як правильно спілкуватися із ветеранами, зауважив Тарас Ковалик. Наприклад, у ветеранів дуже загострене почуття справедливості, яке може проявлятися через бурхливі емоційні реакції. Якщо люди не знають про це, така їхня поведінка може лякати. Також слід боротися зі стереотипом, що ветеран – це «постраждалий», у той час як це має бути образ сильної і гідної людини, яка «добровільно пішла на ризики і повертається звідти з певними проблемами, але гідність вона від того не втрачає», – наголосив Тарас Ковалик.
«Ми говоримо ветерани, ВПО і так далі, говоримо «ми» і «вони» – і вже тоді у мову закладаємо нерівність, дискримінацію і упереджене ставлення. Коли у нашій мові буде «ми» – ми будемо знати, що зміни почали відбуватися», – додав Віталій Климчук.
Зоряна Черненко розповіла, що у четвер відбудеться круглий стіл, присвячений обговоренню цієї проблеми. «Ми представимо обговорення і аналітику – який стан справ, які є цифри і які є дані, і що потрібно зробити в країні – у тому числі, із виступами тих, хто вже щось робить», – повідомила вона.
