Активісти запустили інформаційну кампанію #ЗнімайРожевіОкуляри. Її мета – показати, яка насправді ситуація із доступом до знеболювальних у паліативних пацієнтів. Як правило, офіційно такий доступ є у всіх хворих, всі вони забезпечені необхідною кількістю ліків, а лікарі застосовують правильні протоколи лікування. На практиці все далеко не так. Про це заявила Ксенія Шаповал, менеджер програмної ініціативи «Громадське здоров’я» Міжнародного фонду «Відродження», під час брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі. «В Україні щорічно 500 тисяч пацієнтів потребують паліативної допомоги. З них 17,5 тисяч дітей, для яких відсутня дитяча форма морфіну. Забезпечення знеболювальним залежить від департаментів охорони здоров’я на обласному рівні та практикуючих лікарів. […] У Дніпрі, наприклад, з 11 центрів первинної медико-санітарної допомоги лише один забезпечує адекватним знеболювальним. Це означає, що лише в одному центрі лікарі знають про протоколи лікування болю, шкалу оцінки болю, важкохворі пацієнти можуть отримати пільгові рецепти, використовуються правильні схеми застосування знеболювального», – розповіла вона.
Найгірша ситуація у Києві. Тут лікарі використовують застаріле законодавство, що має негативні наслідки для пацієнтів. «Лікарі все ще користуються застарілими практиками та законодавством. З 2013 року знеболювальне можна призначати одноосібно. Але Київ масово призначає його комісією, хоча вона вже відмінена. Не призначають ін’єкційну форму морфіну. Існує міф, що ампули – це інша формула, яка вимагає іншого контролю. Найчастіше пацієнти, які мають право на пільгові ліки, не можуть їх отримати. Родина вимушена купляти за власний рахунок», – розповіла пані Шаповал.
За даними ВООЗ, при правильному застосуванні знеболювального, пацієнт може повністю позбавитися болю і отримати нормальну якість життя. «В Україні лише від 5 до 14 відсотків пацієнтів умовно досягнули стану життя без болю. Тобто вони не повністю позбавлені больових відчуттів, але порівняно з іншими людьми це є прийнятним. Якщо спитати головного лікаря, чи всі хворі забезпечені знеболювальним, він відповість «Звичайно так». В Україні створене милостиве інформаційне поле, яке прибирає цю проблему з поля зору громадськості», – вважає Андрій Роханський, директор Громадської організації «Інститут правових досліджень та стратегій».
Застарілі методи лікування та несприйняття нових протоколів поширені саме на місцевому рівні. На місцях керівники закладів охорони здоров’я не дозволяють лікарям працювати за новими стандартами. «Лікарі у регіонах готові працювати за новими стандартами, але нам цього не дозволять наші керівники. Цей страх та спосіб думання на свій лад, приводить до того, що лікар, переживаючи за своє робоче місце, теж не дотримується правил», – вважає Олександра Брацюнь, радник в.о. міністра охорони здоров’я України з паліативної допомоги.
У разі, якщо пацієнту відмовляють у знеболювальному, експерти радять відстоювати свої права та писати скаргу на головного лікаря, ставлячи у копію місцеве управління охорони здоров’я, МОЗ та Омбудсмана з прав людини. Як правило, питання вирішується на рівні головного лікаря.
Більше про паліативну допомогу в Україні можна дізнатися на сторінці Facebook та на заходах у Сумах 19 квітня та Рівному 26 квітня.
