Поштовхи Майдану відчутні в Європі

Коли сотні тисяч, якщо не мільйонів, українців огортали себе прапором Європейського Союзу та протестували проти своєї влади минулої зими, більшість з них ніколи так і не вловили й долі тієї апатії, яку відчували європейці по відношенню до їхнього руху на Майдані в Києві. Тут були найбільші протести на підтримку європейської інтеграції за всю світову історію, але протести в Києві не стали інформаційним приводом у більшості європейських країн.

Коли я був у Кракові одразу після Нового року, декілька місцевих, з якими я спілкувався, мали далеке уявлення про політичні масові хвилювання, що відбуваються по сусідству. І це було в Польщі, країні ЄС, яка, мабуть, найбільше підтримує Україну в її європейських прагненнях та найчутливіша до боротьби Києва з потужним, агресивним сусідом. Франція, Німеччина, Великобританія? Забудьте. Багато західних європейців, які мали б проблеми із знаходженням України на карті всього десять місяців тому, ще менше турбуються про зародження протестів у далекій країні. На континенті, де Європейський Союз все більше сприймається як провальний проект, конгломерат елітарних та байдужих бюрократів у Брюсселі, які нав’язують непопулярну політику більш ніж 500 млн людей, було б важко співчувати українським прагненням.

На щастя, ця байдужість змінюється. Сучасна криза в Україні, яка втягнула Європу в найбільш катастрофічне протистояння Сходу та Заходу за останнє покоління, вже перегорнула сторінку в історії європеїзації. Один з найбільших парадоксів агресії Путіна полягає в тому, що агресія оживила НАТО та ЄС як раз тоді, коли в майбутньому цих інститутів найбільше сумнівалися. Атака Європи з боку Росії змусила континент продемонструвати своє значення та гуманність своїх цінностей. Тим, хто живе у посткомуністичних країнах, доводилось боротись з некомфортною реальністю, в якій переважають зв’язки між їхніми лідерами та Кремлем. Провідні лідери деяких держав, в тому числі Словаччини та Угорщини, часто грали роль адвоката диявола у стратегії Кремля покарати Україну та розділити Європу.

У столицях Угорщини та Чехії антиурядові протестуючі влаштували великі демонстрації проти своїх лідерів. Чи протести, до яких нещодавно залучили Прагу та Будапешт, свідчать про повторне утвердження європейських цінностей та інтеграції? Поки протести в Будапешті та Празі виникають навколо різних питань та претензій, ці акції в самому серці Центральної Європи мають важливі спільні риси.

В Угорщині протестуючі заполонили вулиці Будапешту, виступаючи проти запропонованих податків за користування Інтернетом. Вони стверджували, що податок був лише черговим кроком, щоб приборкати незалежні джерела інформації в країні, яка, за словами опозиції, стає все більш авторитарною та прокремлівською. Угорський прем’єр-міністр правого крила Віктор Орбан відкрито засудив «ліберальну демократію» на користь неточно визначеної та, очевидно, неліберальної альтернативи – тривожної імітації російської концепції «суверенної демократії». Інші країни-члени ЄС та країни міжнародної спільноти виступили проти його урядових репресивних заходів щодо ЗМІ та неурядових організацій, які отримують іноземне фінансування. Протестуючі, привертаючи увагу до зв’язків Орбана з Путіним, розмахували банерами, що ганьбили угорського та російського лідерів.

У Чеській Республіці, де демократія не настільки «обшарпана», опоненти лівого чеського президента Мілоша Земана перетворили святкування 25-ї річниці падіння комунізму в Чехословаччині в нищівне обвинувачення президентської адміністрації. Тисячі чехів, що вшановували продемократичну перемогу 1989 року, маршували вздовж центральної площі Праги, тримаючи в руках червоні картки, як символічний заклик до відставки Земана. Основними претензіями багатьох протестуючих були його тісні відносини з Росією та різка критика політики санкцій ЄС. У той час коли чехи мали б святкувати знакову дату звільнення своєї країни від радянського гніту, багато хто відчуває, що їхня країна втрачає свою європейську ідентичність, повертаючись до комуністичної ностальгії, яку підтримує держава.

Хоча чехи та угорці прямо не апелювали до пам’яті Майдану у свої протестах, а формулювали дуже конкретні політичні вимоги в розрізі своїх національних контекстів, поштовхи Майдану все одно відчуваються в Європейському Союзі. Один з неочікуваних побічних ефектів українського руху є те, що він змусив європейців знов підтвердити свої цінності та цілі. Протистояння між Європою та Росією змушує європейців обрати певну сторону. Чи дозволять європейці неліберальним силам атакувати європейські цінності та толерантність, якщо при цьому вони будуть просто сидіти склавши руки та спостерігати? Або чи буде Європа правильно сприймати російську агресію, тобто як образу всього континенту, а не лише проекту європейської інтеграції та більш невловимого європейського духу? У 25-у річницю падіння комунізму Україна змусила Європу стикнутися з визначенням свого місця у новому світі. Європа має вирішити, чи вона стане на захист своїх цінностей, за які вона колись боролась, щоб потім захищати.

 

Кріс Даннет для Українського кризового медіа-центру