Правда в умовах війни. Чи можлива вона як щоденна практика? Чи не суперечить моральна правда – правді факту? І як вижити суспільству, яке опинилося в реальності, де війна перетворилася на довготривалий стан, а не виняток? Про це дискутували експерти під час чергового випуску Діалогової платформи Українського дому.
Три типи правди – і жодна не проста
Філософський аналіз поняття правди вивів розмову на концептуальний рівень. Правда, на думку учасників, – це не одне-єдине визначення, а щонайменше три: фактична, світоглядна й моральна. В умовах війни всі три типи не лише перетинаються, а й часто вступають у конфлікт. Людина може ігнорувати факти, якщо вони суперечать її переконанням, або приховувати правду заради вищої мети — наприклад, збереження життів.
“Коли говоримо про правду, давайте розрізняти, умовно скажемо, фактичну правду, світоглядну правду і моральну правду. І це будуть дуже різні правди. І щодо них будуть дуже різні відповіді зприводу того, яка з них яким боком і яка саме нам потрібна під час війни”, – розповів філософ і перекладач Олексій Панич.
За його словами, між цими вимірами правди є дуже складні стосунки:
“Між ними немає чіткої межі з одного боку, а з іншого боку вони можуть конфліктувати між собою. Тобто в сучасному світі дуже поширене явище, коли людина факти не сприймає, тому що вони суперечать її світогляду. І от все, світоглядна правда б’є правду факту. Все, вона відкидає. Можете говорити там 100 000 фактів, якщо це засадам їїсвітогляду, вона на вас буде дивитись як на божевільну, поки її світогляд не зруйнує щось більше за ту інформацію,яку ви їй даєте. Те саме з моральною правдою. Моральна правда інколи накладає заборону на повідомлення правди факту, аінколи, навпаки, вимагає її.
Цензура і самоцензура: як журналістика адаптується до війни
Окрема частина дискусії була присвячена викликам для журналістики.
Журналістка, медіаекспертка, шеф-редакторка видання «Детектор медіа» Наталія Лігачова погодилася із твердженням Олексія Панича, і додала, що журналістика працює зі всіма трьома видами правди, але всеж таки засаднича – це правда факту:
“Без факту, в принципі, немає журналістики, як такої. Є журналістика думок, коломністика, але все ж таки головна місія журналістики – артикулювати потреби суспільства перед владою, і бути вотчдогами влади. От без правди факту жоден уряд, жоден корупціонер, умовно кажучи, він не може бути покараний. Він не може бути зміщений зі своєї посади, якщо ми не доведемо саме фактами якісь його правопорушення або щось інше. Тому для мене найбільшою цінністю, безумовно, є правда, саме факту”.
Факт залишається основою професії, однак реальність війни змушує редакції балансувати між правдою і відповідальністю. Йдеться про вибір — публікувати чи ні, що показати, а що замовчати, як будувати ієрархію новин. Навіть добір новинних тем і спосіб подачі — це вже не лише інформування, а й формування світоглядного контексту. Учасники погодились, що журналісти не можуть уникнути впливу власних переконань, але мусять постійно перевіряти себе на етичність і фаховість.
Постправда і пропаганда: нова нормальність воєнного часу
Учасники наголосили, що війна стерла межу між мирним і воєнним станом — тепер суспільство живе у постійній інформаційній війні. У такому контексті пропаганда стає інструментом виживання. Водночас експерти попереджають: важливо відрізняти пропаганду, яка базується на правді, від брехні. Україна має повне право формувати свій наратив для зовнішньої аудиторії — але цей підхід не повинен поширюватися на внутрішню.
Психолог, ветеран ЗСУ Олексій Карачинський так окреслив своє бачення правди:
“Це коли факт співпадає з сенсом. Тобто те, що відбувається ззовні, співпадає з тим, що це є насправді. І з фактами проблем, як правило, немає. Є проблеми з сенсами, інтерпретаціями”.
Він привів приклад теми вторгнення Росії в Україну. Це факт, який визнають навіть росіяни. Але є різні інтерпретації. Для українців це знищення українського народу, суверенності, а для росіян це “визволення України від нацистського режиму”. Тут вже є дві інтерпретації.
“А чи потрібна правда людині? Мабуть, в ідеальному світі потрібна. В реальному світі, я би сказав, в залежності відмети. Мета може бути якась хороша, може бути погана. Ну, наприклад, чи варто нам знати зараз всім, скільки, гине українських захисників кожного дня? З однієї сторони, можливо і так, щоб знати правду. З іншої сторони, до чого це може призвести? Тобто, яка мета? Мета – це деморалізувати, чи, наприклад,підняти чи розкрити карти. Можливо, краще цю інформацію дізнатись після перемоги”, – висловив свою думку Олексій Карачинський.
Моральні дилеми — на рівні особистих виборів
Чи варто жертвувати правдою заради вищої мети? Кожна така ситуація — це особистий вибір, який не має універсального рішення. Відповідь залежить від цінностей, обставин і моральної відповідальності конкретної людини. Але цей вибір завжди має наслідки.
Олексій Панич погодився, стосовно інформації про вбитих захисників, це наочний приклад:
“Можна давати цю інформацію кожен день в зведенні новин і це буде так травмувати психіку, що реально буде підривати бойовий дух. Так не можна. От вам складна відповідь. Воно все взаємопов’язано і вищі рівні правди впливають на той самий нижчий рівень, який нам здається базовим. Тобто ми констатуємо факти, а що з цього, і як ми будемо подавати, це вже залежить від дуже складної такої мережі ситуації.
Війна – це коли можна і треба вбивати, бо вони хочуть вбити тебе. Тобто мораль засаднича тут не працює. Відповідно і не працює правда”.
Тиск, втома, адаптація: що робити далі
Дискусія завершилася роздумами про те, як суспільству жити в умовах війни, яка затягується. Експерти відзначили, що відчуття постійного тиску — це нова реальність, до якої доводиться пристосовуватись. Суспільству потрібні нові стратегії виживання, способи горювання, формати підтримки. І водночас — усвідомлення, що правда, навіть у складних умовах, залишається цінністю.