Українські експерти з міжнародного права на публічному брифінгу в Пресцентрі УКМЦ обговорили, що стоїть за російською ідеєю “нейтралітету України” та які загрози несе її імплементація. Йшлося про історичні приклади, міжнародно-правові рамки, міфи та можливі пастки.
Пропаганда чи безпековий компроміс?
Валерій Чалий, голова правління УКМЦ і модератор заходу, окреслив контекст дискусії. Він наголосив, що вимога Росії щодо нейтрального статусу України регулярно фігурує у переговорах і медіа-наративах. Але суспільству варто зрозуміти, що за цим стоїть: прагнення миру чи механізм обмеження суверенітету?
“Усі ці російські “хотєлки”, як я їх називаю, вони, звісно, поки що висять в повітрі, але на превеликий жаль питання нав’язування Україні нейтралітету переходить з одного документу в інший. Нещодавно вони опублікували пропозиції у вигляді меморандуму, де позиція вимоги роззброєного нейтралітету іде зразу після вимоги територіальних захоплень.
У Стамбулі в свій час у 22-му році вимога була така ж сама. Називалось це Договір про постійний нейтралітет і гарантії безпеки України. Пам’ятаєте, всі казали, що там про гарантії безпеки?.. Там в першу чергу про постійний нейтралітет. Це російське бачення, яке на той час було відкинуто. Але тепер однозначно буде спроба номер два. Ця спроба буде продовжуватись. Цей меморандум, який зараз росіяни запропонували, він переданий і американцям. І я перевірив, там є така вимога”.
“Швейцарія 2.0” не працює в умовах війни
Докторка юридичних наук, Президент Української асоціації міжнародного права Ольга Буткевич пояснила, що нейтральний статус України не має під собою ґрунтовного правового обґрунтування і є інструментом зовнішнього впливу. Вона звернула увагу, що нейтралітет у класичному розумінні можливий лише за умов відсутності загрози, консенсусу сторін і згоди суспільства. Жоден із цих чинників зараз не наявний.
Буткевич навела приклад Фінляндії, яка десятиліттями залишалася формально нейтральною, але під впливом загроз з боку Росії вирішила вступити до НАТО. Вона підкреслила, що для України курс на НАТО є не лише політичним, а й безпековим рішенням.
“Стосовно фінляндизації… Ми розуміємо, що безпекова ситуація в Європі змушує держави відмовлятись від такого статусу, як у Фінляндії, Швеції. До речі, в контексті цього, сьогодні триває вихід європейських держав із ряду конвенцій про заборону тих чи інших видів зброї, Оттавська конвенція, про звичайну зброю в Європі, і так далі. Тобто це все йде в контексті безпекової ситуації, що змушує держав відмовлятись від цього статусу”.
Міжнародно-правовий аналіз: нейтралітет як обмеження правосуб’єктності
Кандидат юридичних наук, доцент, заступник декана факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка Ігор Земан розглянув нейтралітет у міжнародно-правовому вимірі. Він зазначив, що примусове нав’язування нейтрального статусу суперечить основоположним принципам міжнародного права, зокрема принципу суверенної рівності держав. Також він акцентував, що жодна з міжнародних організацій не має мандату нав’язувати країні певну форму статусу.
Крім того, він нагадав, що нейтралітет — це політичне самовизначення держави, а не міжнародне зобов’язання. І якщо країна вирішує бути нейтральною, вона має це задекларувати самостійно, без зовнішнього тиску.
Політична пастка: нейтралітет як інструмент реваншу
Кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного права Навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Захар Тропін зосередився на тому, як наратив про нейтральний статус України використовується Росією у публічному дискурсі та переговорах. Він пояснив, що вимога “закріпити нейтралітет” у Конституції або на міжнародному рівні є не спробою завершити війну, а інструментом для політичного контролю над Україною.
“Нав’язування і реалізація нейтралітету України, вона лише сприятиме і заохочуватиме Російську Федерацію до подальших агресивних дій проти проти України”, – переконаний він.
Тропін також зазначив, що з історичної точки зору, Росія завжди використовувала таку риторику, щоби легалізувати свій вплив і зупинити євроінтеграційні процеси України. Тому будь-які поступки в цьому напрямі можуть призвести до втрати суб’єктності.
“Росія ж не вкладає в нейтралітет навіть класичне розуміння нейтралітету, яке було закріплене конвенціями. Нейтралітет України – це демілітаризація України. Хоча це і виписують як два окремі пункти: демілітаризація і нейтралітет, але сутнісно це нав’язування ненейтралітету. Якщо перефразувати, то це відрив України від інших держав, умовно від європейських. Це просто інструмент для того, щоб Україна не була там”.
Європейський досвід: від нейтральності до колективної безпеки
Усі експерти погодилися, що країни, які мали досвід нейтралітету, поступово відходять від нього на користь колективної безпеки. Приклади Швеції, Фінляндії, Австрії засвідчують, що навіть традиційно нейтральні держави переосмислюють свою роль у безпековому середовищі після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
“Якщо Україна створить прецедент, коли жертва агресії погоджується на умови агресора, це створить неможливість утворити нову систему колективної безпеки в Європі і універсальної колективної безпеки, а стара вже є закінченою. Це створить негативний прецедент для міжнародного права і внесе певний хаос в міжнародні відносини і в усі можливі подальші конфлікти. Тому над Україною висить величезна відповідальність”, – наголосила Ольга Буткевич.
Не політична формальність, а загроза майбутньому
Підсумовуючи дискусію, модератор Валерій Чалий наголосив, що питання нейтралітету — не лише академічне. Це політично чутливий інструмент, який може мати довгострокові наслідки для незалежності, суверенітету та безпеки України. Він закликав громадськість і політиків бути уважними до змісту таких “мирних” пропозицій і не дозволити втратити те, що вже було здобуто ціною величезних жертв.
