Військові та цивільні однаково негативно ставляться до насильства і прагнуть вирішувати конфлікти мирно. 76% вважають, що досвід бойових дій не може бути виправданням домашнього насильства. Про це свідчать результати соціально-психологічного дослідження у рамках проекту «Альтернативи конфлікту і насильству», презентованого під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі. «Ми з’ясували, що військові і цивільні [у своєму ставленні] не так і відрізняються одне від одного, але виявили дуже багато стереотипів […], особливо у сфері гендерно зумовленого насильства», – зазначила Агата Гейко, медіа-координатор Stabilization Support Services в Україні.
Дослідження проводили у рамках програми «Подолання соціальних наслідків конфлікту на Донбасі та незаконної анексії Криму за допомогою державних структур в Україні та громадянського суспільства», яку впроваджує канадська НГО «Stabilization Support Services» за підтримки Посольства Великобританії. «Мета цього дослідження – привернути увагу до реального стану речей, виявити системи суспільних норм, правил і стереотипів щодо ставлення до проявів конфлікту в українському суспільстві і ставлення одне до одного військових і цивільних», – розповіла Галина Циганенко, керівник проекту, кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України, співзасновник психологічної кризової служби громадської організації «Українська асоціація фахівців із подолання наслідків психотравмуючих подій».
Дослідження проводили окремо серед цивільних осіб та військових у Центральній, Західній та Південно-Східній Україні, зокрема, у зоні АТО. Загалом опитали 1270 респондентів, провели 6 фокус-груп.
Дослідження спростувало поширену думку про те, що у разі конфлікту між цивільними особами і військовими, останні є більш агресивними. «І військові, і цивільні вважають ненасильницькі способи вирішення конфлікту більш прийнятними. Але насторожує, що ці мирні стратегії – стратегії уникнення. Це означає відсутність діалогу і точок для порозуміння», – зауважила Ольга Кухарук, психолог, член дослідницької групи проекту, волонтер психологічної кризової служби громадської організації «Українська асоціація фахівців із подолання наслідків психотравмуючих подій». У конфлікті цивільному варто не сперечатися – так вважають 67% цивільних і 59% військових, та/або продемонструвати повагу (30% цивільні, 34% військові). Для військового у конфліктній ситуації варто вийти на мирне вирішення (так відповіли 70% цивільних, 69% військових), промовчати/відійти (28% цивільні, 39% військові), менше контактувати із цивільними, яких не знаєш (33% цивільні, 31% військові).
Також дослідження виявило стигматизацію учасників бойових дій. 71% серед цивільного населення вважає, що вони неминуче мають ПТСР і не можуть самостійно розібратися із цією проблемою. Серед військових так думають 53%.
Загалом ставлення до насильства суперечливе. 85% опитаних вважають насильство у будь-якій формі неприйнятним, але на думку 32% опитаних – психологічне насильство (зневага, тиск, лайка) є допустимим методом впливу. У зоні АТО цей показник вищий – 38%.
Найбільш проблемна сфера – домашнє і гендерне насильство. Саме тут думка респондентів найчастіше відображає усталені стереотипи. Кожен четвертий вважає, що у сімейні конфлікти стороннім краще не втручатися, навіть якщо йдеться про насильство. 29% чоловіків-військових і 27% цивільних погодилися із твердженням, що якщо у сім’ї чоловік хоче статевих стосунків, жінка має підкоритися, тому що «це її обов’язок». «Цікаво, що тих, хто погодився, серед цивільних було більше у центрі та на заході, але у зоні АТО 90% не погодилися із цим твердженням. У той же час, серед військових найвищий відсоток згоди з цим твердженням був на сході – 34%, тому це може бути потенційно конфліктогенною настановою», – зауважила Катерина Бороздіна, член робочої групи проекту, директор департаменту експертизи, моніторингу та законотворчої діяльності громадської організації «Ла Страда-Україна».
15% військових і 10% цивільних вважають, що жінка, яку зґвалтували, часто сама винна у цьому. 14% – що жінка не повинна скаржитися на насильство. 28% вважають, що якщо чоловіка побили – він сам винен у тому, що не зміг себе захистити; що чоловік, який зазнав сексуального насильства, має мовчати – 45%. При цьому, варто враховувати «ефект соціальної бажаності» – люди схильні відповідати не зовсім щиро, а так, як це було б схвалено соціальним оточенням, тому ці цифри можуть бути заниженими.
Катерина Бороздіна зауважила, що на гарячу лінію «Ла Страда Україна» за рік надійшло понад 300 дзвінків щодо ПТСР демобілізованих військових і майже 200 дзвінків щодо домашнього насильства у тих родинах, де один із членів сім’ї воював у зоні АТО. Демобілізовані військові також скаржилися на випадки негативно
