Київ
,

Рух опору капітуляції презентував Українську доктрину безпеки та миру

Київ, 04 листопада 2019.

Рух опору капітуляції презентував Українську доктрину безпеки та миру. Документ підготували члени стратегічної ради Руху опору капітуляції, серед яких юристи-експерти з міжнародного права і дипломати.  «Сьогодні існує безпрецедентна загроза національній безпеці… У цьому документі викладені основні напрямки дій, які покликані виправити ситуацію і створити умови, які дали б можливість Україні з честю вийти з цього випробування. У ньому йдеться не тільки про наше бачення переговорного процесу з Росією як державою-агресором, а й низку заходів, які необхідно вжити оперативно і системно для захисту державної незалежності», – розповів Володимир Василенко, аудитор Національного антикорупційного бюро України, представник України в Раді ООН із прав людини у 2006-2009 роках, на прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.

«Ідея доктрини з’явилася через те, що з боку влади лунають закиди, що невдоволені її діями лише ходять на віче проти капітуляції, але не пропонують нічого по суті. У цьому фундаментальному документі викладено план мирного врегулювання, який відповідатиме Конституції, законодавству України і нормам міжнародного права», – зазначив Михайло Басараб, співкоординатор Руху опору капітуляції.

Документ складається з 5 частин. Перша  містить  опис-позиціювання сторін у поточній ситуації та обґрунтування, чому Мінські домовленості не є юридично зобов’язуючим документом. У другій частині наведено українське бачення встановлення справедливого миру. Цей план передбачає залучення  незалежних озброєних миротворчих контингентів, а також, до проведення виборів на деокупованій території – відновлення Україною контролю над східним кордоном і прийняття  спеціального закону про звільнення від кримінального та адміністративного переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей, за винятком осіб, підозрюваних у вчиненні воєнних злочинів та злочинів проти людяності.

Третя частина окреслює пропозиції з підготовки консолідованої претензії до Російської Федерації у зв’язку зі шкодою, заподіяною агресією. Четверта – пропозиції щодо санкційної політики. Зазначається, що сприяння збереженню і посиленню санкцій проти Росії з боку міжнародного співтовариства має бути одним з пріоритетних завдань української дипломатії.

У п’ятій частині викладено перелік ключових стратегій у низці сфер внутрішньої і зовнішньої політики, необхідних для гарантування національної безпеки України.

З повним текстом документу можна ознайомитися за посиланням.

«Ми не претендуємо на те, що цей документ –  істина в останній інстанції: це запрошення до дискусії. Інноваційний підхід доктрини – у тому, що ми повинні бути стороною, яка бере на себе ініціативу, а не реагує на чергові забаганки Кремля», – зазначив Володимир Огризко, дипломат, міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках.

«Ця доктрина може стати консолідованою позицією української влади на перемовинах. Поки що ми не знаємо, з чим збирається їхати президент на перемовини у нормандському форматі», – додав Мирослав Гай, співкоординатор Руху опору капітуляції.

Володимир Василенко, аудитор Національного антикорупційного бюро України, представник України в Раді ООН із прав людини у 2006-2009 роках:

– Мінські домовленості з точки зору міжнародного права є нікчемним документом, тому що ці умови були нав’язані силою. Цей висновок ґрунтується на ст. 52 Віденської конвенції про право міжнародних  договорів, де чітко написано, щоб будь яка угода, нав’язана силою чи навіть під погрозою сили, є нікчемною. Мінські домовленості були вимушено підписані українською стороною, оскільки треба було зупиняти російську агресію.

– Окремі  безпекові положення можливо було б застосувати, але в жодному разі не погоджуватися на особливий статус для Донбасу та вибори на окупованих територіях до відновлення контролю над ними. По-перше, немає стандарту проведення таких виборів, по-друге – немає жодного випадку в історії, коли б вільні демократичні вибори проводилися на окупованих територіях. Щодо нав’язування особливого статусу – Україна має самостійно вирішувати, яким буде її конституційний устрій, а не під зовнішнім тиском.

– У Резолюції ООН Мінські домовленості згадуються як наявні домовленості для політичного врегулювання, але не зостановлюється, що вони є договором у сенсі міжнародного права обов’язковим до виконання.

«Україна свою частину домовленостей виконує, Росія відмовляється. І це є ще однією підставою для України вважати, що Мінські домовленості – мертвонароджений документ…. Треба знаходити якийсь новий алгоритм. Тим більше, за умовами Мінських домовленостей вони повинні були бути виконані до 15 грудня 2015 року. Цього не сталося – значить, їх не існує».

Володимир Огризко, дипломат, міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках:

«Ми забуваємо про те, що будь-який сталий мир може бути лише на справедливій основі. Мир, який укладається під тиском, стане лише передумовою для нової війни. Чи це те, чого ми хочемо досягти? Ми не можемо ставити дві країни на одні шальки терезів. Є країна-агресор і країна-об’єкт агресії, і коли розповідають, що обидві сторони зобов’язані – це нонсенс з точки зору міжнародного права і здорового глузду…

Для нашої влади є нагальною потребою зрозуміти, що з Москвою можлива гра або «на рівних», або у піддавки. Чим швидше вони це зрозуміють – тим легше буде вести справу далі».

Йосиф Зісельс, виконавчий спів-президент Асоціації єврейських організацій та громад України, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України:

«Говорячи такими великими категоріями як розведення військ, міжнародні формати, ми повинні не забувати про людей, яких це безпосередньо торкнеться: мешканців прифронтової зони і наших військових. Різна інформація свідчить, що початок відведення військ, який ми бачимо, проводиться на непідготовлені позиції – не готові до зими і стратегічної оборони. … Поспішати у цьому важливому процесі неприпустимо».

Сергій Квіт, голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»

«Цей документ окреслює, з ким ми маємо справу. Мета Росії – не Крим і Донбас, а знищення української державності: немає російського міфу про «велику державу» без Києва й України. Це також документ про те, ким ми є: нація яка хоче мати незалежну державу, і бути частиною західного світу. І про нашу національну єдність: ми можемо зберегти нашу державу тільки якщо у нас буде спільне розуміння, чого ми хочемо і куди рухаємося. Без спільного руху і спільних зусиль ми не переможемо».

Данило Лубківський, дипломат, заступник міністра закордонних справ України у 2014 році

«Сьогодні ми бачимо від наших партнерів запитання: а чи Україна ще продовжує боротися за свою незалежність і безпеку, чи вичікує і  готова прийняти примирення з агресором? Цей документ є відповіддю, що в Україні є потужне громадянське суспільство, належний експертний потенціал і внутрішня національна воля домогтися довгострокового справедливого миру, який означає незалежність України як повноправного члена ЄС і НАТО, частину західного цивілізованого світу.

Ми маємо предметно сказати про тривогу у контексті двозначних сигналів, які надходять зі столиць наших партнерів. А також – ініціювати зустріч у Києві з підписантами Будапештського меморандуму, за винятком Росії, та найближчими західними сусідами для обговорення теми спільного захисту від агресора і пошуку шляхів, як взаємодіяти з Москвою і як облаштовувати простір спільної безпеки. Головний меседж – що гарантією довгострокового миру у Європі є незалежна Україна, і Україна сьогодні потребує цілісної розумної консолідованої підтримки світу».

 

Поділитися у соцмережах

Twitter
Більше новин по темі