Київ
,

30 років падіння Берлінського муру: які наслідки події для Європи та України, і яке майбутнє європейського проекту?

Київ, 06 листопада 2019.

У листопаді 2019 року виповнюється 30 років падіння Берлінського муру – події, що символізувала завершення «холодної війни» і початок демократизації країн Центрально-Східної Європи. Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва організував експертне опитування щодо історичних наслідків цієї події.

«Якщо Україна є Європою, тоді історія Європи є водночас історією України. І події які започаткували падіння соціалістичної системи, кінець панування СРСР над Східною Європою це дуже важлива подія. Для нас це нагода поговорити про те, наскільки Україна готова до європейської інтеграції, і наскільки Європа готова до того, щоб допомогти Україні у цьому процесі», – зазначила Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України, на презентації результатів опитування в Українському кризовому медіа-центрі.

Запитання, які поставили учасникам опитування – наскільки падіння Берлінського муру вплинуло на майбутнє Європи та України, яким може бути майбутнє європейського проекту і чи стане Україна його частиною. В опитуванні взяли участь 26 експертів у сфері міжнародних відносин.

Усі експерти одностайно оцінили падіння Берлінського муру як позитивну історичну подію, головними наслідками якої стало завершення «холодної війни», послаблення геополітичного впливу СРСР. Падіння Берлінського муру стало поштовхом до демократизації країн Центрально-Східної Європи та їхнього майбутнього членства у ЄС та НАТО. Хоча у короткостроковій перспективі Західна Німеччина внаслідок об’єднання з менш економічно розвиненою Східною Німеччиною послабилася, але у підсумку стала однією з найпотужніших держав Європейського Союзу. Відлунням події стали також війни на Балканах та на території колишніх республік СРСР внаслідок дезінтеграційних процесів.

«Якщо говорити про наслідки цієї події для України та Європі, вони насправді переплетені: для України це знаменувало крах Радянського Союзу і отримання незалежності, а крах комуністичних режимів у ЦСЄ відкрив шлях до об’єднання Європи  і для подальшої інтеграції цих країн до ЄС. 2004 року відбулося найбільше розширення ЄС. 6 із 9 країн які приєдналися – колишні члени соцтабору», – зазначає Сергій Шаповалов , аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.

Експерти зазначають, що падіння Берлінського муру опосередковано створило підвалини для подальшої євроінтеграції України: у зв’язку з тим, що Україна географічно «наблизилася» до Європи, почали змінюватися погляди громадян, які раніше визначалися умовами «холодної війни»: на зміну ворожості, поширилися погляди на західні країни як партнерів. Водночас, на їхню думку, Україна не повною мірою використала можливості, якими більш вдало скористалися країни ЦСЄ та стали членам ЄС та НАТО.

Щодо майбутнього європейського проекту думки респондентів розділилися. Дещо переважає думка, про те, що через декілька десятиріч ЄС стане більш роз’єднаним, деякі країни можуть вийти із нього. Інша половина опитаних вважають, що інтеграційні процеси у ЄС поглиблюватимуться  і до Союзу увійдуть всі або майже всі європейські держави.

«Щодо європейського майбутнього України – є майже одностайні думки про те, що у середньостроковій перспективі, можливо, 30 років, Україна може стати членом ЄС», – зазначає Сергій Шаповалов.

На думку опитаних експертів, найкращим стимулом до реформ в України з боку ЄС буде надання перспективи членства. Близько 50% вважають, що країни Європи мають продовжувати тиск на українську владу у питаннях реформ, на які бракує політичної волі. Також – продовжувати підтримку українського громадянського суспільства та вживати спільних дій для протидії загрозі з боку Росії.

Андреас Умланд, старший науковий співробітник Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, доцент кафедри політології НаУКМА:

«Я виріс у Східному Берліні, але у дні падіння муру був у Лейпцигу. Це було дуже несподівано, без будь-якого підготовчого процесу й обговорення, і коли я вперше про це почув, спершу не вірив, що це правда. Східна Німеччина, Німецька демократична республіка, була, мабуть, найменш реформаторська країна у східному блоці, у стані глибокої соціальної, політичної, економічної кризи. У керівництві були аж ніяк не реформатори, але, схоже, вони вирішили так покласти цьому край. Менш як за рік Німеччина об’єдналася.

Зараз ми розуміємо позитивні наслідки цієї події, але тоді ми були розгублені і не знали, чого чекати далі. Мені згадувалися події на площі Тяньаньмень у Пекіні. Зараз ми вже розуміємо, що могли більш активно проявити свою позицію у подіях, що це був важливий історичний момент, але на початку ти не знаєш, чим це закінчиться».

Олег Рибачук, голова громадської організації «Центр UA», віце-прем’єр-міністр України з
питань європейської інтеграції
у 2005 році:

«На міжнародних зустрічах я нерідко чую, що «Україна – країна, яка дає нам усім надію». Збоку те що відбувається у нас, виглядає більш обнадійливо, ніж зсередини. У нашого молодого покоління значно більш проєвропейські погляди, ніжу багатьох громадян Старої Європи, ми зараз відстоюємо базові речі, на яких створювався ЄС, і те що у нас відбувається, є надією для Старої Європи, бо у них зовсім інші тенденції. Зараз в Тюрингії ультраправі й ультраліві вперше після Другої світової війни виграють вибори, і це для наших партнерів величезний виклик, на який немає відповіді. При тому, скільки коштів і зусиль доклала Західна Німеччина, щоб змінити світогляд громадян Східної Німеччини після впливу радянської пропаганди. Це, до речі, до питання виборів на Донбасі, де останні 5 років пропагандистська машина працювала не гірше, і продовжує працювати».

Сергій Солодкий , перший заступник директора Центру «Нова Європа», експерт із зовнішньої політики, міжнародних відносин та безпеки:

«Перший урок для України з цієї події – потрібно вміти чекати. Німеччина чекала свого об’єднання довго і дочекалася, залишившись ринковою країною і ставши членом НАТО.

Друге – не потрібно сподіватися, що наші інтереси і наші плани буде підтримувати увесь світ. Німецький приклад продемонстрував, що далеко не всі лідери демократичного світу на той час підтримали ФРН.

Третє: не потрібно бути надто оптимістичними і спрощено дивитися на міжнародно-політичні процеси. На початку 90-х років складалося оптимістичне враження, що етап демократизації вже неминучий і вороття не буде. Ми бачимо, що це не так, і країни, на які Захід зробив ставку, стали загрозою для усього світу – я кажу про Росію. Замість одного поваленого Берлінського муру, ми можемо побачити ще багато нових мурів, іноді метафоричних, іноді реальних».

Михайло Пашков, співдиректор програм зовнішньої політики Центру Разумкова

«Наведу один приклад, який чітко демонструє, наскільки Росія впливає. Влітку 2013 року прем’єр Микола Азаров виступив  з блискучою промовою про необхідність європейської інтеграції України. Згодом відбулися дві зустрічі Януковича з Путіним, 15 мільярдів доларів дотацій – і вже на Вільнюському саміті пролунало протилежне. Зараз Росія не просто намагається зупинити європейську інтеграцію України – вона здійснює гібридну війну на теренах пострадянського простору і всієї Європи.

Завдання №1 для української зовнішньої політики – заручитися підтримкою європейської спільноти у протистоянні з Російською Федерацією, утримати санкційний фронт. Це найважливіша підтримка, яку може надати Європа. Це також підтримка внутрішніх реформ в Україні. На мою думку, євроінтеграція, разом з євроатлантичною, є найважливішим інструментом протистояння російській експансії: це допоможе стати нам несхожими на Росію».

 

Поділитися у соцмережах

Twitter
Більше новин по темі