Останнє припинення вогню, проголошене в Мінську 12 лютого, надає як можливості для миру, так і залишає стійкі сумніви щодо намірів Росії по відношенню до України. Чого українці потребують найбільше, це тривалий мирний план, який забезпечить територіальну цілісність країни та дозволить нації рухатись вперед, розвивати економічну і політичну системи та реабілітуватись після року війни та іноземної агресії.
Враховуючи майже вільне падіння української економіки, проросійський наступ, який підживлюється російською зброєю та солдатами, а також погіршення гуманітарної ситуації на Сході, українці жахливо страждають в руках агресивного та мстивого сусіда. Хоча вся країна сильно страждає від економічного спаду, цей відчай особливо відчутний у зруйнованих війною Луганській та Донецькій областях. Як у майже всіх війнах, цивільне населення – найперші жертви конфлікту. У Волновасі, Донецьку, Маріуполі, Краматорську та багатьох інших містах та населених пунктах мирні громадяни загинули під градом мінометного та ракетного вогню. Саме через це мир є бажаним і необхідним. Що не зрозуміло, так це чи зможе друга Мінська угода про припинення вогню забезпечити територіальну цілісність України та відновити мир і стабільність.
На папері виглядає, що Мінськ 2.0 має потенціал стати більш тривалою дорожньою картою для миру, ніж перша Мінська угода у вересні. Серед найбільш обнадійливих пунктів нової угоди є створення 50-кілометрової демілітаризованої зони, виведення важкої артилерії на відстань 140 кілометрів від лінії фронту, відступ іноземних солдатів (а саме російських військових) та подальший контроль російсько-українського кордону українським урядом. Крім того, угода гарантує звільнення українського пілота та члена парламенту Надії Савченко, яку незаконно утримують в російській в’язниці у зв’язку з конфліктом у Східній Україні.
На жаль, нова Мінська угода має ті самі рокові помилки, як і перша Мінська угода про припинення вогню. Угода покладається на виконання вимог і моніторинг з боку Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), чиїх 400 неозброєних співробітників недостатньо, щоб забезпечити мир. Більш того, очікується, що Київ візьме на себе витрати на відновлення зруйнованого війною Донбасу в Східній Україні, який зазнав великих втрат в промисловості, кваліфікованій робочій силі та соціально-економічній системі в результаті російського вторгнення. Ще більш тривожним є те, що контроль України над своїм кордоном з Росією буде затягуватись до кінця 2015 року, поки не будуть проведенні місцеві «вибори» на окупованій території. Іншими словами, зброя, бойовики та контрабанда буде продовжувати безперешкодно потрапляти в Україну протягом принаймні наступних десяти місяців. Угода узаконює російські територіальні завоювання в Україні за останні місяці, дозволяючи російським повіреним контролювати територію, яка раніше була підконтрольна Києву.
Успіх будь-якої угоди про припинення вогню буде в перспективі залежати від згоди президента Путіна. Враховуючи, що російські повірені в Україні розірвали останню угоду про припинення вогню, чи є які-небудь сумніви, що вони готові зробити те ж саме в майбутньому? Навіть зараз, коли президент Путін підписував нову угоду в Мінську, достовірні дані викрили щонайменше 50 російських танків, які перетинали кордон України. Президент Путін однією рукою підписував нову Мінську угоду, а іншою – віддавав команду, або принаймні дозволив новий напад на Україну. Навряд чи сприятливий початок. Також, в очікуванні, що настане припинення вогню в суботу, російський смертельний напад на місто Дебальцеве не вщухає. Росія використовує Мінськ, щоб захопити Дебальцеве до неділі. Мало такого, щоб могло зупинити Путіна від ще однієї ескалації конфлікту в Східній Україні, від захоплення нової території та від пред’явлення вимог до міжнародної спільноти знов легітимізувати землі, захоплені Росією.
Міжнародне співтовариство не повинно дозволити обачливому оптимізму перешкодити реалізму. Незважаючи на відстрочку, яку нове припинення вогню надає мирному населенню в конфліктній зоні, існує мало доказів того, що російська агресія проти України добігає свого кінця. Санкції проти Російської Федерації повинні залишатись, поки український уряд не буде надійно охороняти свої кордони з Росією, російські військові не будуть виведені з країни та не буде довготривалої стабільності на Донбасі. Франція не повинна постачати бойові кораблі Містраль Росії, які не лише винагородять Росію за погану поведінку, але й, цілком можливо, зможуть, в кінцевому підсумку, потрапити до севастопольського порту, як плавучий пам’ятник нерішучості Заходу. Якщо відкинути ці передумови, агресія Путіна проти України лише продовжиться. Хоча це й не зазначено в Мінській угоді, світ має також не забути цинічну анексію та окупацію Криму. Міжнародний тиск повинен продовжувати наполягати на повній територіальній цілісності України, включаючи Крим, та визнати відповідальність Росії за фізичне та гуманітарне знищення Донбасу.
Редакція Українського кризисного медіа центру
