Україна має знайти демократичну відповідь загрозі радикалізму – французькі журналісти про події 31серпня

Поль Гого та Антуан Делоне – французькі журналісти, що висвітлюють події в Україні з 2014 року. 31 серпня 2015 року вони стали свідками зіткнень біля Верховної Ради, під час яких, нагадаємо, троє нацгвардійців загинули і понад сотня людей були поранені. Антуан також був поранений під час сутичок, і Поль відвіз його у лікарню. В інтерв’ю УКМЦ французькі журналісти розповіли про побачене і про те, яке значення, на їх думку, мають ці події.

Власне, що трапилося біля парламенту 31 серпня?

Антуан: Я прийшов до Верховної Ради через півтори години після вибуху гранати і загибелі першого нацгвардійця. На цей час там вже майже нікого не було, але із сусідньої вулиці долинали крики. Я пішов туди і почав фотографувати.

Поль: Я прийшов буквально одразу після перших зіткнень, після вибуху гранати – «швидкі» саме забирали поранених. Я стояв поруч із мітингувальниками, більшість з яких на той час вже розходились. Напруга спала, було багато швидких, усі розходились.

– Ким були ці мітингувальники?

Поль: Дехто був у балаклавах, зі щитами – без сумніву, тими, що лишилися в них ще з часів Майдану. Провокатори були ще на місці, проте їх було небагато, чоловік п’ятнадцять «свободівців». До речі, я бачив прапори лише «Свободи».

Антуан: Я не можу точно сказати, хто там був, тому що я прибув на місце якраз тоді, коли прибуло підкріплення міліції. На той час мітингувальники, які були на цій вуличці, все ще збирались атакувати силовиків. Їх було чоловік 15-20. Журналістів навколо них було більше, ніж тих, хто збирався починати сутички.

Там був один офіцер Нацгвардії, який на підвищених тонах спілкувався з кількома з мітингувальників, розповідаючи їм, що під Радою вже загинув абсолютно безглуздо один нацгвардієць, пояснюючи всю абсурдність ситуації.

В чому, власне, була її абсурдність, на вашу думку?

Поль: На той час, коли з-під парламенту вже всі розходилися, був момент, коли мітингувальники почали співати гімн. Нацгвардійці також почали співати, поклавши руку на серце. Два «ворожих» табори співали національний гімн, стоячи одні навпроти інших – і це вже після вибуху, який забрав життя трьох, після сутичок, у яких отримали було покалічено більше сотні людей.

Інша дивна ситуація виникла на вулиці поруч з Верховною Радою. Частина мітингувальників рішуче не погоджувалася з тими, хто був налаштований більш радикально: радикали схопили представника нацгрардії, буквально поруч зі мною, інші мітингувальники звільнили його і допомогли йому повернутися до своїх. Це був справжнісінький хаос, ніхто не розумів, що відбувається, каміння прилітало з усіх боків.

Антуан: Найбільший абсурд у цій ситуації – це те, що загиблі були із Нацгвардії, підрозділу, куди прийшло багато людей з Майдану, тих, хто справді хотів захищати свою країну. Певною мірою, вони і є представниками цієї нової України. Я був приємно вражений тим, наскільки спокійно трималися нацгвардійці. Навіть після вибуху і загибелі їх товариша не було агресії, вони не реагували на провокації.

Мені це більше схоже на те, що сталося на заході України [в Мукачево – прим.ред.] за участі Правого Сектору. Те, що представники «крайніх правих» продовжують опинятися у ситуаціях на зразок цієї – це дуже тривожна тенденція. Те, що відбулося сьогодні – це вже гірше, тому що цього разу це сталося під стінами Верховної Ради. Абсурдність ситуації була і в тому, що граната, яку кинули у нацгвардійців, вибухнула зовсім поруч з іншими мітингувальниками, був цілком реальний ризик, що міг бути постраждати хтось із них.

Антуан, як ти отримав поранення?

Aнтуан: Коли я пішов на вулицю поруч з парламентом, я намагався стати у безпечному місці. Невдовзі звідкись прилетів камінь, який розбив мені окуляри і мобільний. Я підняв руку до очей, намагаючись хоч якось полагодити окуляри, але якісь люди підбігли до мене і заставили мене залишилися лежати. Першу допомогу мені надали люди у футболках «Свободи», вони ж відтягли мене до «швидкої».

Коли я був уже в «швидкій», якісь люди почали атакувати машину, тому що подумали, що всередині був нацгвардієць. Врешті, мене відвезли у лікарню, де я провів усю ніч. Мене дуже ретельно оглянули, зробили рентген і так далі. Але врешті, як з’ясувалося, у мене лише 4-сантиметровий поріз на лобі і більше нічого серйозного.

Поль: Я побачив, що хтось у натовпі постраждав і що журналісти кинулися туди, щоб побачити, що трапилось. Я тож пішов туди і побачив Антуана, якого вже тягли до «швидкої». Потім у пресі з’явилось чимало неправдивої інформації – деякі писали, наприклад, що йому вистрілили в голову, інші – що було поранено двох французьких журналістів.

  • Чи здається вам, що запропоновані зміни до Конституції є достатньою підставою для таких протестів та насильства, яке відбулося? Яке значення мають ці події 31 серпня?

Aнтуан: На мою думку, не треба сприймати цих мітингувальників як представників всього українського суспільства. Мені здається, 31 серпня протестувала меншість. Навіть Правий Сектор одразу після вибуху зник з-під Верховної Ради – вочевидь, вони не хотіли жодним чином бути причетними до цього насильства. Крім того, абсолютно очевидно, що події на зразок цієї вигідні сепаратистам.

Поль: По правді кажучи, нас шокували події 31 серпня у Києві, тому що ми вважаємо, що запропоновані зміни до Конституції, реструктуризація зовнішнього боргу та припинення вогню, на яке всі чекали – все це мало би сприяти покращенню ситуації в Україні: це дало б можливість закінчити війну, спрямувати зусилля на політичний і економічний розвиток. Тому ці події нас дуже спантеличили.

З іншого боку, українська влада зробила серйозну помилку, вдавшись до дезінформації, щоб підтримувати суспільство в мобілізованому стані. Президент тривалий час запевняв українців, що армія продовжить спроби звільнити Донбас. Проте протягом останніх шести місяців, насправді, основною метою було закріпити лінію фронту, щоб забезпечити можливість припинення вогню.

Насправді, Президент не може собі дозволити публічно це визнати, тому що зусилля, які докладалися для припинення вогню, супроводжувалися жертвами серед цивільного населення, серед українських військових, і не про всі ці смерті достатньо повідомляли, намагаючись переконати всіх у необхідності припинення вогню. Зараз українці починають усвідомлювати, що Україна перетворилася на об’єкт міжнародних домовленостей, в яких процесі яких інтереси і сподівання її народу не зовсім враховані – що припинення вогню рівнозначне втраті Донбасу і поразці у війні, тому що без продовження боїв ДНР-ЛНР існують де-факто.

До того ж, радикально налаштовані групи ніколи не приховували, що виступають за продовження війни. Ці люди, які були під Радою, не змиряться з відведенням військ із Донбасу, після того, як на Сході загинуло стільки людей.

  • Які наслідки матимуть події 31 серпня для «Свободи» та інших «яструбів»?

Поль: Ми розуміємо, що українські радикали є меншістю, проте, в той же час, вибух гранати у центрі Києва – це дуже промовисто. Або Ляшко, який продовжує клоунаду біля Адміністрації Президента – це досить жалюгідне видовище, хоча, навіть якщо він вирішив обрати політичну ізоляцію, завжди знайдуться ті, хто його підтримає.

У той же час, стурбованість Президента небезпідставна: якщо радикальні партії вийдуть з коаліції, у Раді не буде більшості.

Ще одна помилка України, якщо говорити про ситуацію загалом – те, що українські військові, після паніки, спричиненої російською агресією в 2014 році, звикли до того, що мають право на різноманітну допомогу і що всі їм зобов’язані мало не честь віддавати, навіть бійці з націоналістичних і неонацистських батальйонів, яким Україна справді завдячує стримуванням російського наступу на початовому етапі (Донецький аеропорт, лінія оборони на схід від Маріуполя).

Зараз перед Україною стоїть завдання навчитися жити без цих радикальних груп, щоб ніколи більше не траплялося такого, що молоді міліціонери чи нацгвардійці гинуть перед дверима «будинку демократії», яким має бути парламент. Проте позбутися цих радикалів Україна має виключно демократичним шляхом.