26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду.
Майже відразу на місце аварії прибули пожежники. Вогонь гасили до п’ятої ранку. Пожежу в середині самого четвертого блоку вдалося ліквідувати лише 10 травня, коли згорів майже весь графіт.
За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Від радіаційного забруднення сильно постраждала також і Росія. Потужний циклон проніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.
Наступного після аварії дня, урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1 і 2 енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті. Упродовж 27 квітня більш як 44,5 тис. мешканців міста енергетиків були евакуйовані в сусідні з Чорнобильським Поліський та Іванківський райони, 1 тис. – вибралися в Чернігівську й інші області. В Прип’яті залишилося тільки 5 тис. чол., які були залучені до проведення невідкладних ліквідаційних робіт. В повідомленні КГБ вказується, що станом на 8.00 год. 28 квітня рівень радіації на 3 і 4 енергоблоках становив 1000-2600, а на окремих ділянках міста – 30-160 мікрорентген в секунду. В цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку – «Что это означает?». Це промовисте свідчення того, що навіть найвищі посадові особи держави до кінця не усвідомлювали рівня. Аварія такого масштабу і з такими наслідками сталася вперше у світі. Вченим ще не доводилося вирішувати такі завдання.
Сьогодні виповнюється 35 років з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, але її наслідки залишаються предметом обговорення світової наукової спільноти. За визначенням UNSCEAR і ВООЗ, Чорнобильська катастрофа віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня. Історики ж наголошують на політичній відповідальності комуністичного режиму, який заради ідеологічних інтересів поставив під загрозу життя і здоров’я мільйонів громадян. Через недосконалість конструкції, порушення технології будівництва, використання неякісних будівельних матеріалів, численні міні-катастрофи подібна техногенна катастрофа в СРСР не могла не статися. Злочинні дії влади щодо приховування інформації з одного боку поглибили непоправні негативні наслідки аварії, а з іншого – спричинили активізацію національно-демократичного руху, що в кінцевому підсумку привело до розпаду СРСР. Приховування інформації владою спричинили активізацію екологічного і національно-демократичного руху.
Приховування катастрофи
Наймасштабніша техногенна катастрофа в історії взагалі не висвітлювалася радянськими чи українськими ЗМІ впродовж перших двох днів.
В спецповідомленні КГБ, одному з перших чекістських документів про аварію на Чорнобилі, й слова немає про необхідність інформування населення. Натомість, голова КГБ УРСР доповідав, що вживаються заходи із недопущення поширення інформації. «Оперативно-следственной группой КГБ УССР с участием сотрудников КГБ СССР проверяется версия о возможном диверсионном акте. Осуществляются мероприятия по недопущению распространения панических слухов и тенденциозной информации», – читаємо в документі. Це одне із багатьох свідчень того, що влада, як і у випадку з Куренівською катастрофою 1961-го, вирішила приховати правду про на аварію Чорнобилі. Свій крок представники тодішньою партноменклатури і тепер обґрунтовують благородною метою, мовляв не хотіли допустити паніки серед населення. Утім, в ті дні, коли вирішальною для життя могла стати кожна секунда, вбивала не паніка, а радіація. І в цей час приховування правди – ніщо інше як злочин. У спецповідомленнях КГБ, які доступні тепер, поширення будь-якої інформації про Чорнобиль трактується як «наклеп на радянську систему» або ж «поширення панічних чуток». Як одне, так і інше – суворо заборонялось.
Повідомлення про аварію на ЧАЕС у радянських ЗМІ вперше з’явилося майже за три доби – ввечері 28 квітня у програмі “Час”. Це оголошення, фактично, зробили під тиском міжнародної спільноти, яка вимагала від СРСР пояснень щодо підвищених рівнів радіації на території інших країн.
Першими, хто підняв тривогу, були працівники шведської АЕС “Форсмак”, що на північ від Стокгольму. Система безпеки станції почала подавати сигнали про радіаційне забруднення. Коли з’ясувалося, що забруднення не пов’язане із самою станцією, за напрямком вітру висунули припущення про аварію на ЧАЕС. Спроби дізнатися про ситуацію за дипломатичними каналами нічого не дали. Лише тоді, коли шведи пригрозили подати офіційний запит до МАГАТЕ, СРСР був змушений повідомити про аварію.
Наступного дня, 29 квітня, 14 секунд повідомлення перетворилися на три рядочки тексту, які передрукували й більшість українських газет, – внизу третьої шпальти, поруч із результатами футбольних матчів і повідомленнями про “Велогонку миру”, що мала стартувати у Києві 6 травня.
Повідомлення було з шести речень: “Від Ради Міністрів СРСР. На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджений один з атомних реакторів. Вживаються заходи для ліквідації наслідків аварії. Потерпілим надається допомога. Створено урядову комісію”.
Наступного дня повідомлення також містилися на третій сторінці. Наприклад, як у “Робітничі газеті”, разом із матеріалом про “Свято прекрасного”.
А наступного дня газети подали дещо розлогіші, втім не більш інформативні повідомлення. Перші поради щодо самозахисту людей від впливу радіації з’явилися в “Правді України” 9 травня. Стаття “Рекомендовані заходи з безпеки” переписувала радіо-інтерв’ю із тодішнім міністром охорони здоров’я Анатолієм Романенком, в якому йшлося: “Головний наш ворог – пил, як можливий носій радіоактивних речовин… В останні дні на вулицях та у дворах стало менше дітей, що грають. І це правильно. Хоча прямої небезпеки опромінення сьогодні практично немає, давайте будемо берегти їх у першу чергу від пилу”.
Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов звернувся щодо аварії на ЧАЕС 14 травня! Наступного дня заяву Михайла Горбачова передрукували й українські видання.
Засекречена інформація про десятки аварій на ЧАЕС
Будівництво Чорнобильської атомної електростанції розпочалося в травні 1970 року. Від початку будівельних робіт у місті енергетиків Прип’яті було створено міський відділ Управління КГБ при РМ УРСР по м. Києву та Київській області. Поява структурного підрозділу радянських спецслужб була зумовлена стратегічним статусом новобудови. Об’єкт одразу поставили на особливий контроль радянського керівництва.
Перші аварії на ЧАЕС сталися ще в 1978–1979 роках, відразу після запуску першого енергоблоку. Були також витоки радіації у 1982, 1983, 1984 роках. В архіві Комітету державної безпеки (КГБ) містяться документи про спорудження Чорнобильської атомної електростанції, її запуск у кінці 1970-х років, аварію та ліквідацію її наслідків. Документи доводять, що від самого початку спорудження цієї атомної електростанції було безліч порушень і крадіжок, будівельно-монтажні роботи виконувалися неякісно, технологічна дисципліна порушувалася. Все це врешті-решт призвело до аварії. “На окремих ділянках другого блоку Чорнобильської атомної електростанції зафіксовано факти відходу від проектів і порушення технології ведення будівельних і монтажних робіт, що може призвести до аварій та нещасних випадків”, – зі звіту КГБ від 17 січня 1979 року.
Тільки від 1983 по 1985 роки на станції сталося п’ять аварій і 63 відмови обладнання. Останній подібний інцидент перед великою аварією стався в лютому 1986 року.
Чорнобиль вплинув на розпад СРСР?
Чорнобильська катастрофа стала одним із каталізаторів розпаду СРСР. Аварія стала тією останньою краплею, яка переповнила чашу людського терпіння. Приховування владою правди про факт катастрофи та її наслідки, брак інформації про заходи безпеки і недостатня допомога потерпілим похитнули віру в цінності комуністичної ідеї навіть у найбільш лояльних її прихильників.
Крім того, спроби Москви приховати правду про катастрофу та її наслідки посилили опозиційний національно-демократичний рух в Україні, до його учасників долучилися екологи – активісти боротьби проти забруднення навколишнього середовища.
У багатьох регіонах України люди почали виходити на акції протесту проти будівництва нових і експлуатації старих атомних електростанцій, відповідні публікації в пресі.
Перші громадські організації формувалися саме навколо теми аварії на Чорнобильській АЕС. Незабаром такі дві організації як “Зелений світ” та Союз “Чорнобиль” перетворилися в політичну силу.
Регіонами України прокотилися акції протесту проти будівництва нових і експлуатації старих атомних електростанцій. Участь у них взяли тисячі людей. Хоч як протидіяв КГБ, 26 квітня 1988 року в Києві відбулася перша несанкціонована демонстрація під гаслами – “Геть АЕС з України”, “УКК – за без’ядерну Україну”, “Не хочемо мертвих зон”, “АЕС – на референдум”, “Промисловість, землю, воду – під екологічний контроль”, “Кожному – персональний дозиметр”. А вже невдовзі імперія, побудована на брехні, впала.
Чорнобиль також остаточно підірвав економічні підвалини Радянського Союзу.
Цифри про Чорнобиль
30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії.
500 тисяч людей померли від радіації, за оцінками незалежних експертів.
8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення.
90 784 особи було евакуйовано з 81-го населеного пункту України до кінця літа 1986 року.
Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії – боролися з вогнем і розчищали завали.
2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 мільйона людей забруднено радіоактивними нуклідами.
200 тисяч квадратних кілометрів – на таку територію поширилася дія радіації. Із них 52 тисячі квадратних кілометрів – сільськогосподарські землі.
За матеріалами Українського інституту національної пам’яті та BBC
