Київ, 12 листопада 2015 року – Без фізичної реабілітації складно допомогти військовим повернутися до повноцінного життя. Проте спеціальність фізичного терапевта в Україні не є врегульованою, цієї професії немає в штатних розкладах закладів Міністерства охорони здоров’я, тому на даний момент є велика проблема надання реабілітаційних послуг пораненим солдатам. Немає фахівців, які могли би якісно надавати відповідні послуги. Про це під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі заявила Олеся Каландяк, член правління Української асоціації фізичної терапії, фізичний терапевт військово-медичного центру Західного регіону, координатор проекту USAID з реабілітації “Team Ukraine”. Попри велику кількість поранених за весь час військових дій, це питання вирішується лише подекуди місцево. Наприклад, розповіла пані Каландяк, реабілітаційне відділення відкрилося у військового госпіталю Львова. «У нас вже є 7 реабілітологів, які працюють, але це не є вихід з ситуації, бо реабілітологи працюють на ставках медсестер з масажу, медсестер з лікувальної фізкультури», – пояснила вона суть проблеми.
Всеволод Стеблюк, радник міністра оборони України, полковник медичної служби, розповів, що у міністерстві оборони напрямок реабілітації почали розвивати у 2015 році. «За весь 2014 рік […] у санаторних закладах реабілітацію отримали 150 поранених, на сьогодні за 2015 рік – це 2800, тобто 90% пройшли реабілітацію», – зауважив він. Проте гальмує цей процес відсутність нормативно-правової бази. Минулого року група фахівців високого рівня, члени професійних медичних асоціацій звернулися до Верховної Ради з проханням переглянути засади, на яких проводиться реабілітація поранених в Україні. Був розроблений законопроект, з врахуванням досвіду Ізраїлю та країн Балтії. На початок 2015 року необхідні зміни були запропоновані, питанням займається комітет ВР з питань охорони здоров’я. Проте, на думку пана Стеблюка, через те, що тема реабілітації дуже вигідна для піару, для того, щоб на цьому заробляти політичний капітал, зрушення в розгляді законопроекту майже немає. «На сьогодні фактично не зрушились далі першої статті закону «визначення термінів». Категорично блокується прийняття термінів «фізичний терапевт», «ерготерапевт». І ким це блокується? – групою тих людей, які не хочуть розвивати в Україні реабілітаційну медицину, це люди, які тримаються за свої посади. У нас на сьогодні лікар-фізіотерапевт є лікарською спеціальністю, яку готують три місяці після отримання спеціалізації і замикається воно фактично на призначенні апаратних методів фізіотерапії і підключення такого обладнання, якому на сьогодні місце у музеї медицини», – заявив Всеволод Стеблюк. За його словами, реформування блокують ті, хто займає посади головних позаштатних спеціалістів з фізіотерапії та не хоче втрачати свої позиції в Академії наук, «тому що є посада академіка, члена-кореспондента Академії саме за спеціальністю «фізіотерапія» і «курортологія», це речі, які далекі від справжньої реабілітації», – підкреслив полковник медичної служби. Він переконаний, без спеціальностей «фізичний терапевт» та «ерготерапевт» далі покращеної моделі санаторно-курортного лікування зразка СРСР ми не просунемося.
Ряд університетів готові навчати фізичних терапевтів, канадський уряд та діаспора запропонували допомогти у цих питаннях, зокрема, надання відповідних знать та досвіду, проте це слід прописати у законі, розповіла Уляна Супрун, директор гуманітарних ініціатив Світового Конгресу Українців, засновник волонтерського проекту «Захист патріотів». За її словами, в Україні вже відкрили школу реабілітаційної медицини, де будуть навчати фізіотерапевтів та ерготерапевтів за магістерською програмою, але потрібно все це належним чином прописати у законодавстві. Для того, щоб нагадати можновладцям, що слід переходити від слів до справ, на засідання профільного комітету ВР зі Львова приїхали учасники бойових дій, поранені минулого року, хлопці, які на собі відчули важливість реабілітації.
Сергій Калитюк, учасник бойових дій, 25-та окрема Дніпропетровська повітряно-десантна бригада, який був поранений 19 червня 2014 року, розповів, що після першої медичної допомоги у Дніпропетровську, він був відправлений у львівський шпиталь. Одразу з реанімації з ним почав займатися реабілітолог, «завдяки цьому не було пролежнів, через 4 місяці, поки лежали у шпиталі, ми навчилися усьому – як пересуватися на візочках і всьому іншому», – сказав він. Його побратим Роман Панченко, теж з 25-тої окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади, який був поранений в один день з Сергієм, на третю добу після операції був перевезений до Львова. «Я нічого не міг абсолютно, ні повернутися, ні вдягтися, ні поїсти сам, почали займатися з реабілітологом […] через 4 місяці, це місяць реанімації та три місяці реабілітації, все міг, окрім як ходити», – згадує хлопець. Віктор Легкодух, кадровий військовий, офіцер тієї ж бригади, каже, що тривалий час просто лежав, не міг навіть сісти у візочок, проте завдяки лікарям-реабілітологам тепер може з ходунками пройтися вже 70 метрів. Військові переконані, що держава має приділити цьому особливу увагу, «не треба вибудовувати та відмивати гроші на реабілітаційні центри, в першу чергу, потрібні спеціалізовані професіональні кадри», – вважає військовий. Краще витратити гроші на навчання фізичних терапевтів, бо матеріальна база не настільки важлива, як хороші спеціалісти з реабілітації. «Якщо ви не хочете допомогти, то хоча б просто не заважайте», – звернувся Віктор від імені усіх побратимів до тих, хто блокує розвиток реабілітології в Україні.
