150 років тому у Києві народився Олександр Мурашко – видатний український художник-портретист початку XX століття, а також засновник нового українського малярства XX століття, який мріяв перетворити Київ на великий художній центр. Ця дата стала привидом розповісти про таку унікальну людину у спеціальному проєкті «Навколо постаті».
«Найголовнішим досягненням Олександра Мурашка була Українська академія мистецтва. Це вища мистецька школа, якої в Україні до 1917 року не існувало взагалі. Якщо амбітні, талановиті люди хотіли здобути освіту, вони мусили їхати у Петербург», – зазначила дослідниця життя і творчості Олександра Мурашка, кандидат історичних наук Дар’я Добріян.
Але він був відомий не лише завдяки участі у заснуванні Української академії мистецтва. На початку XX століття в Європі українське мистецтво асоціювалося саме з ім’ям Мурашка. Його картини експонувалися в європейських столицях, а за роботу «Карусель» він отримав золоту медаль на Мюнхенській міжнародній виставці.
«Для Європи він дуже близький, тому що він там навчався, – пояснила дослідниця. – Він навчався в Парижі, Мюнхені, їздив в Італію. Мабуть, найважливіший, хоча дуже короткий період цієї діяльності в Європі, якщо не говорити про навчання, це виставкова робота його і участь з 1909 до 1914 року, коли почалась Перша світова війна, і, звичайно, про виставки в Німеччині можна було забути. За ці п’ять років Мурашко був учасником Венеційської бієнале».
Зі слів Дар’ї Добріян, цей митець був цікавий європейському глядачеві, адже той міг побачити українських селян та Благовіщення в українській хаті, веранді, київській терасі, змальованих засобами, які народжувалися в Європі, але впали на національне підґрунтя.
Коли дослідниця тільки починала вивчати біографію Мурашка, вона на нього дивилася виключно як на історичну постать і могла досліджувати тільки з точки зору історика. Потім зрозуміла, що домінуючою для нього була творчість.
«З точки зору мистецтвознавства він відомий нам найбільше, а ось техніко-технологічним дослідженням приділялося менше уваги. Буквально декілька робіт, які пройшли повну технологічну експертизу в лабораторіях за останніми, так би мовити, такими досягненнями науки. Тобто сказати, що ми щось про нього знаємо, це буде неправдою», – визнала вона.
Що в такому разі можна зробити для популяризації цієї постаті? У Дар’ї Добріян є кілька порад. Вулиці Олександра Мурашка сьогодні у Києві немає. Натомість є вулиця його дядька Миколи Мурашка.
«Всі люди, які пов’язані з перейменуваннями, з адміністрацією, скажуть, що не бажано, щоб була вулиця Олександра і Миколи. Хоча в Києві є вулиця Миколи Грінченка і Бориса Грінченка. Мені здається, що варто би було з огляду на внесок Миколи Івановича та Олександра Олександровича перейменувати цю вулицю на вулицю родини Мурашко», – відмітила дослідниця.
Немає і музею Олександра Мурашка. Найбільша кількість його творів зберігається в Національному художньому музеї.
«Мені здається, що це абсурд забирати в Національного художнього музею ці роботи. Інша річ, щоб поговорити про нього можна будь-де. З Мурашком потрібно починати все-таки з його садиби. Я за те, щоб цю садибу зберегли принаймні фасадно. А всередині можна наповнити її. Такий простір можна наповнювати діджитал-проектами, лекційною програмою і так далі. Креатив проявити можна запросто», – вважає гостя спеціального проєкту Українського кризового медіа-центру Дар’я Добріян.
