Київ, 2 грудня 2015 року – У ситуації, в якій перебуває українське суспільство впродовж останніх двох років, гострою проблемою стала необхідність пом’якшити посттравматичний досвід тисяч людей, чиє життя змінилось внаслідок анексії Криму та конфлікту на сході України. Найбільша проблема – недостатня єдність зусиль з боку громадських організацій та різноманітних державних інституцій, які займаються допомогою внутрішньо переміщеним особам, реабілітацією поранених бійців та сімей загиблих учасників АТО. У ситуації, що склалася, вирішити увесь комплекс проблем можливо лише шляхом співпраці, взаємодопомоги і взаєморозуміння, заявили учасники дискусії на тему «Психологія та життя. Хто в Україні займається гармонізацією суспільства в умовах сьогодення?» в Українському кризовому медіа-центрі.
Людмила Литвиненко, керівник проекту «Психологічна допомога внутрішньо переміщеним особам з Криму та сходу України» та керівник Кризового центру медико-психологічної допомоги Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України, наголосила, що тривалий стрес, який довелося пережити переселенцям, насправді продовжується для них ще тривалий час після переїзду на нове місце. «Ті стани, які нам вдалося відслідкувати – тривожність, різні страхи, неможливість розслабитися, розлади харчової поведінки, пов’язані з різними станами, розлади сну», – повідомила пані Литвиненко. Зважаючи на це, наголосила вона, підтримка фахівців для них дуже важлива. Юрій Живоглядов, керівник напрямку коучингу та психологічного консультування Української спілки психотерапевтів, віце-президент Київської асоціації практикуючих психологів і психотерапевтів, зі свого боку зазначив, що люди, переживши воєнні дії і, тим більше, втрату близьких, нерідко опиняються у глибокій екзистенційній кризі – «втрачають орієнтири, світоглядні якорі, втрачають зміст життя і відчуття ґрунту під ногами», внаслідок чого настає повна дезорієнтація, відчуття загубленості, що виражається у сильних і тяжких емоціях. Водночас, зауважив він, тяжкі життєві випробування можуть стати і поштовхом внутрішнього оновлення, переосмислення свого минулого, своїх цінностей і сенсу життя, і саме на цьому бажано робити акцент у своїй практиці. «Наша задача – не так лікувати, не стільки помагати людині встати, як розгледіти у ній індивідуальні ресурси, до яких можна щось додати і які можна на щось направити, побачити нову екзистенцій ну перспективу», – зазначив пан Живоглядов.
Психологи зазначають, що в українських спеціалістів раніше не було подібного досвіду, тому наразі дуже важливо, щоб фахівці ділитися напрацьованим досвідом і виробляли методику роботи з такими категоріями клієнтів. «Якщо будуть вироблені методики і принципи, за якими можна працювати з такими людьми, ми зможемо стабілізувати ситуацію у суспільстві», – зазначив Юрій Стельмащук, директор Національного центру ділового та культурного співробітництва «Український дім».
Водночас, попри те, що громадянське суспільство швидко й успішно самоорганізувалося для допомоги тим, хто опинився у скрутній ситуації, цього недостатньо для вирішення проблеми, адже її обсяги величезні: в Україні близько 1,5 млн. ВПО і майже 200 тис. учасників АТО. Наразі найбільше бракує ефективної і злагодженої реакції на виклики саме з боку держави. «Громадська рада співпрацює із 47 центрами, які займаються реабілітацією. Усі, хто може і хто вміє, намагаються допомагати, але системної нормальної державної політики немає», – наголосив Григорій Кабанченко, голова Громадської ради при Міністерстві соціальної політики України. Він нагадав, що у бюджеті вдалося закласти 60 млн. гривень на психологічну реабілітацію бійців АТО, але ці кошти наразі використовуються неефективно. Крім того, досі залишається проблема, що сім’ї загиблих не включені у програму психологічної реабілітації, відтак на державну допомогу їм розраховувати не доводиться. «Тільки об’єднавши зусилля держави і усіх зацікавлених сторін ми зможемо провести нормальну роботу», – наголосив Григорій Кабанченко.
Більше розуміння і співчуття до переселенців належить проявити і пересічним громадянам, акцентував Хусам Яманні, сирієць, що вже декілька років тому почав свою справу в Україні. Зокрема, наголосив він, слід уникати упередженого ставлення до переселенців як таких, що лише очікують допомоги і самі не готові діяти. «Цим людям потрібно дати шанс, їм треба допомогти. Багато хто з них не бідні: навіть якщо вони у даний момент залишилися без грошей, вони багаті своїм досвідом, і для того, щоб вони, втративши усе, що мали, знов змогли стати на крило, їх потрібно підтримати», – наголосив пан Яммані, додавши, що цілеспрямовано намагається наймати на роботу саме переселенців.
