Київ, 8 грудня 2015 року – Після проведення наприкінці серпня у Вінниці Культурно-мистецької резиденції «Над Богом», де зібралося понад 150 діячів культури, і з метою популяризації ідей резиденції був розроблений воркшоп «ДЕ». Це своєрідні мистецькі інтервенції у Слов’янську, Сєвєродонецьку і Маріуполі. Основними темами вокршопу стали актуалізація громадських просторів, побудова комунікації між громадою та органами місцевого самоврядування та використання методів та інструментів сучасного мистецтва для роботи з гострими соціальними темами. Про це під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі розповіли організатори воркшопу «ДЕ». За словами Ольги Гончар, асистента мистецького напрямку Українського кризового медіа-центру, до участі в проекті були запрошені як місцеві митці, так і громадські діячі та експерти, які займаються дослідженням тих міст. «Вони ділилися своїм досвідом реалізації проектів, що стосуються менеджменту культури, промоції через культуру регіонів України. Як можна через культурний проект об’єднувати громаду та владу», – розповіла Ольга Гончар. Однією із тем, є питання декомунізації та актуалізація проблем публічних просторів, де на нейтральній території громада і влада можуть обговорити нагальні проблеми. «Нами були обрані публічні простори в класичному розумінні – у Слов’янську це була бібліотека, у Севєродонецьку – театр, у Маріуполі був краєзнавчий музей. На три дні ми перетворили ці простори на такі креативні «спейси», в яких був Інтернет, до яких був вільний доступ, в яких була забезпечена програма лекцій воркшопів»,- розповіла Ольга Гончар.
За словами Євгенії Моляр, мистецтвознавиці, куратора проекту SOVIET MOSAICS IN UKRAINE фонду ІЗОЛЯЦІЯ, куратора воркшопу «ДЕ», сама ідея переосмислення публічного простору народилася у Вінниці, де був обраний і активізований старий кінотеатр, «як уособлення рудименту радянського часу, який вже відправлявся на звалище історії». Далі цю метафору використовували впродовж своєї роботи на сході України. «Це грандіозний ресурс, який зберігся у нашій країні як радянська спадщина у вигляді публічних просторів, які сьогодні дуже формалізовані або недоступні через банальну причину того, що вони просто занедбані», – пояснила Євгенія Моляр. Кожен художник, який долучався, мав свою програму та проводив власне мистецьке дослідження у тих містах без жодного нав’язування ззовні. А вже для активізації цього простору організатори проекту створювали певну дискусійну програму. Важливим елементом подій були серії документального театру, тобто такі собі сесії, де люди обговорювали важливі питання і навчалися формувати діалог. «Це дуже непростий новітній експериментальний спосіб стимулювання діалогу для актуалізації публічних просторів. Це важливий інструмент, адже публічний простір – це місце, де генерується критичне мислення громади і суспільства», – заявила Євгенія Моляр. І якщо цей прості буде незаангажованим, вільним і доступним по всій території України, можна буде досягти формування голосу громади, переконана куратор воркшопу «ДЕ».
У рамках проекту були проведені «мікрорезиденці», коли художник виїздить на короткий строк і робить дослідження, зокрема, щодо питань декомунізації, війни, тощо, розповіла Аліна Якубенко, художниця, куратор візуальної частини воркшопу «ДЕ». Митці фотографували, знімали відео, малювали та документували, зокрема, вуличне середовище міст, аби представити меседжі, що несуть в собі міста. «Один з художників зробив такий проект «Вулиця-світ», він хотів подивитися як виглядає світ поглядом місцевого мешканця цієї вулиці», – навела приклад пані Якубенко. Загалом були долучені місцеві художники та переселенці.
Говорячи про питання етики та естетики демокунізації, Ольга Гончар розповіла, що це були найцікавіші діалоги з місцевими мешканцями,бо люди відкривалися і говорили про те, що у них на душі. «Найперше, що ми розуміємо над декомунізацією – це переосмислення історії, це можливість для кожного громадянина долучитися до формування обличчя міста», – зазначила вона, пояснивши, що залишилося багато комуністичних слідів, проте якщо все просто зносити, загубиться естетика та обличчя міст. У рамках проекту був застосований такий інструмент як фотоквест на тему «Що підлягає декомунізації?», коли люди фотографували все, що, на їхню думку потрібно декомунізувати». У більшості випадків організатори проекту зійшлися на тому, що всі великі промислові приміщення на яких залишилися радянські сліди, варто було б віддавати під соціально-культурні ініціативи, щоб вони не простоювали. «А щодо культурної спадщини, то перед тим, як все зносити, варто розібратися чи це пропаганда Радянського Союзу, чи це все-таки, надбання культури», тому що в ті часи теж багато художників працювали й створювали твори мистецтва, які є частиною історії, яку не можна просто взяти і знищити, підкреслила асистент мистецького напрямку Українського кризового медіа-центру. Ольга розповіла також, що самі організатори теж долучилися до мистецької складової процесу. Зокрема, були розроблені та розміщені біля бібліотеки Слов’янська інформаційні куби із художньо оформленими портретами відомих уродженців цього міста. А також в кожному місті автори мистецьких воркшопів «ДЕ» випускали яскраві листівки із фото місцевих цікавинок і надсилали їх звідти усім бажаючим. Ідея акції спонукала людей міняти своє ставлення до східного регіону. «Місцевим ми хотіли показати, що важливо розповідати історію про себе через мистецтво і про щось хороше. Інакше історію про вас розкаже хтось інший, і як ми розуміємо, не в найкращому ключі», – підсумувала Ольга Гончар.
У цьому контексті важливо, де саме говорити про ці проблеми, саме звідти й назва проекту мистецьких воркшопів «ДЕ», пояснив куратор мистецького напрямку Українського кризового медіа-центру, ініціатор воркшопу «ДЕ». При цьому він зізнався, що об’їхавши міста на сході, команда отримала набагато більше запитань, аніж відповідей, особливо це стосувалося таких інституцій як музеї. «Якщо у Слов’янську та Маріуполі державні музеї є, які свого часу були звичайними невеличкими містечками, то у Севєродонецьку, який на даний момент є обласним центром, немає жодного державного музею», – зауважив пан Марущак. Ця тема зокрема, і відсутність гуманітарної політики по всій Україні в цілому, дала стимул працювати далі з художниками і митцями. При цьому куратор мистецького напрямку Українського кризового медіа-центру відзначив, що основним є те, що це буде підтримка місцевих ініціатив без жодного нав’язуваня. А запит на культурно-мистецькі проекти на місцях є надзвичайно великим. При цьому наступного року у рамках проекту акцент робитиметься на Закарпатті, відкрив подальші плани Леонід Марущак.
Підсумовуючи, Леонід Марущак підкреслив, «ми не їхали туди когось повчати чи переконати у чомусь, ми хотіли поділитися досвідом і дати змогу художникам, митцям, експертам вступити у локальний контекст, вивчити регіон, аби представити своє бачення на заключній виставці». Всі художники, які у рамках проекту відвідали ці міста, на основі своїх досліджень готують свої мистецькі проекти, які будуть представлені на виставці у приміщенні Науково-технічної бібліотеки Києва 25 грудня.
