Стародруки – важлива частина нашої культурної спадщини. На цьому наголошує Наталія Бондар, завідувач відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, яка завітала до Українського кризового медіа-центру, аби взяти участь у спеціальному проєкті «Навколо книги».
Сьогодні у фондах бібліотеки – 16 мільйонів примірників. З них десятки тисяч складають стародруки.
«Найцінніше– це найдавніші видання 15-го століття, інкунабули. Це і найдавніші українські видання, що пов’язані з іменами Івана Федоровича з Львівської друкарні, з Петровської друкарні, інших друкарів, зокрема Франціска Скорини, найдавніх друкарень Києво-Печерської лаври, перші знакові видання латиношрифтних друкарень, які досліджують мої колеги, Бердичевської, Луцької, Почаєвської друкарні», – розповіла гостя.
Раніше в Україні книговидавнича справа переважно була пов’язана з релігійною, церковною тематикою. Проте, були і підручники, і господарські порадники.
«Загалом книги читали активно, бо українці завжди були освіченими. Є і європейська книга. Ці книги осіли, і по ним можна досліджувати, вивчати, хто читав, які бібліотеці були, яким чином, якщо це зберігалося, як книга мігрувала, як переміщалася від одного власника до іншого, як дарувалася. Практично кожен може щось віднайти для себе, з красивими ілюстраціями, з видами міст, з портретними зображеннями», – продовжила Наталія Бондар.
Вона підкреслила, що книга це документ епохи, а в Україні, на жаль, дуже багато таких документів 16-17 століття не зберіглося.
Завідувач відділу стародруків та рідкісних видань відмітила, що наша галузь, яка досліджує стародруки, досить непогано виглядає на світовому рівні. А от чого не вистачає, так це коштів, уваги та пріоритетності.
«У квітні була кілька днів у Берліні, заходили в Берлінську національну бібліотеку. Там два корпуси, і в один із них просто пускають відвідувачів подивитися. В них є окремий музей книги, і ця експозиція мене вразила. Відчула, що ми в якомусь позаминулому столітті знаходимося. Біблія Гутенберга, навіть давніше видання, яке там представлено. Воно представлено в паперовій книзі, яка лежить, і відкриваєш, а тут зверху слайди, тут текст. Ми півгодини не могли від неї. І це настільки добре працює – не тільки на дітей, а і на широкі верстви. І ось тут, мені здається, має ще бути увага держави, міста», – зазначила Наталія Бондар.
Також вона підняла питання державного реєстру стародруків.
«Зрозуміло, що цей процес під час війни трошки загальмувався, і це, напевно, правильно. Однак, стародруки вимагають вивчення та каталогізації того рівня, який потрібен дослідникам. Хотілося б, щоб будь-яка наукова фіксація стала кроком до дослідження, до вивчення, популяризації і створення врешті цього державного реєстру», – відмітила завідувач відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського
