Київ, 18 січня 2016 року – Цього тижня стартує новий проект міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA під назвою «Побачити Україну: Docudays UAмандрує світом». «Цей проект передбачає покази українського документального кіно та фотографій у 5 країнах Європи, а саме – Франції, Німеччині, Італії, Іспанії та Греції», – повідомила Юлія Сердюкова, керівник проекту See Ukraine, під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа центрі. «Сподіваюся, цей проект посилить голос України у цих ключових європейських країнах. У деяких з них про Україну знають достатньо мало, Україна є багато в чому невідомою», – зазначив Дмитро Шульга, директор міжнародної європейської програмної ініціативи Міжнародного фонду «Відродження».
Перший етап проекту стартує 21 січня у Парижі і триватиме місяць. «Ми покажемо у Франції 5 фільмів, одну виставку фотографій; відбудеться також дві дискусії», – розповіла пані Сердюкова. Фестиваль відкриється показом фільму «Євромайдан. Чорновий монтаж» – документальний фільм про події революційної зими в Україні, який спродюсований командою Docudays UA. Будуть представлені фільми класика української документалістики Сергія Буковського – дебютний фільм «Завтра буде свято» та «Україна: точка відліку», що розповідає про перехід від радянських часів до часів незалежності. Демонструватимуть фільми «Час життя об’єкту в кадрі» Олександра Балагури (приз журі на фестивалі FID Marseille), «Жива ватра» Остапа Костюка (призер фестивалю HotDocs) та німий фільм Дзиги Вертова (Дениса Кауфмана) «Одинадцятий рік» під живий музичний супровід композитора Антона Байбакова та піаністки Софії Турти.
«Дуже важливо, що це саме документальні фільми, бо документальне кіно – це одна із наших найкращих відповідей на пропаганду, у тому числі російську», – наголосив Володимир Ярмоленко, філософ, есеїст. На думку експерта, російська пропаганда діє за принципом голосу за кадром: «ми вам зараз усе пояснимо, сконструюємо і вигадаємо – і ви це проковтнете». Проте у Європі цінують найперше правду, навіть якщо ця правда доволі суперечлива, тож Україні відповідати пропагандою на пропаганду було б абсолютно контрпродуктивно. Документалісти, натомість, «дають говорити людям – учасникам подій, а не конструюють картинку».
Окрім фільмів, на фестивалі представлять виставку класичної чорно-білої документальної фотографії Олександра Гляделова «Чуєш брате» про Революцію Гідності та АТО.
Між показами фільмів відбуватимуться дискусії глядачів із авторами фільмів, режисерами, продюсерами і фотографами за участі письменників, журналістів і правозахисників. Як зазначають автори проекту, це надзвичайно важлива складова: «Такі панельні дискусії з режисерами чи творцями фільмів дуже збуджують інтерес глядачів до висвітлених проблем. Це додає додаткових вимірів, додаткової поінформованості», – зазначає Надія Чушак, координаторка правозахисної програми Docudays. Крім того, відбудуться дві широкі дискусії за участі українських та міжнародних експертів. Перша – «Куди прямує Україна після Євромайдану» – покликана розширити розуміння європейських громадян про те, що відбулося в Україні протягом останніх двох років. «Дуже важливо у рамках такої дискусії спробувати обговорити значення Євромайдану не лише для нашої країни, а для цілого європейського континенту; спробувати вписати цю подію у ширший контекст та глобальну історію», – розповіла Надія Чушак. Водночас, зазначає Володимир Ярмоленко, наразі Україні вже недостатньо виносити на перший план події Майдану і АТО, оскільки вони давно стали звичними для Європи. «Наше завдання – показувати, куди рухається Україна, що Майдан був чимось, що справді породжує зміни – можливо, не такі, яких ми хотіли б одразу, але вони є. Ідентифікувати ці зміни і доносити їх зараз дуже важливо», – зазначив пан Ярмоленко. Дискусія «В’язні Кремля» покликана привернути увагу міжнародної спільноти до долі 21 українського політв’язня у Російській Федерації. «Міжнародна спільнота, на жаль, не до кінця усвідомлює масштаби цієї проблеми. Певною мірою вони знають про так званий «celebritycase» Олега Сєнцова. Але, крім Сєнцова, ще є багато інших в’язнів, і є нагальна потреба діяти, щоб Росія звільнила цих людей, бо вони там утримуються у жахливих умовах, – наголосила пані Чушак. – Тиск міжнародної спільноти може бути ще одним додатковим фактором, який тим чи іншим чином може вплинути на позицію Росії у цьому питанні». У ході цієї дискусії продемонструють фрагмент фільму «Процес» російського документаліста Аскольда Курова про справу Сєнцова, а у самій дискусії братимуть участь Марія Томак, співкоординаторка проекту ”Let my people go”, та правозахисниця Стефанія Колаєва з асоціації «Меморіал».
Фестивалі в інших країнах відбудуться протягом першої половини 2016 року – до серпня. Деталі щодо дат і програми, зазначають організатори, поступово з’являтимуться протягом наступних місяців.
