Всі ми явно маємо різний історичний досвід, культуру, політичну та соціально-економічну ситуації, але маємо дещо спільне – ми всі розташовані на східній периферії Європи і на стику геополітичних центрів впливу – учасники виставки «Ідентичність: за завісою неозначеності»

Київ, 20 березня 2016 року – Країни Північної Європи, країни Балтії та Україна мають досить різний історичний досвід, їхня культура та нинішні політична і соціально-економічна ситуації також різняться. «Проте ми маємо дещо спільне – наші країни розташовані на північно-східній периферії Європи і на стику геополітичних центрів впливу», – зазначила Солвіта Кресе, арт-куратор та арт-критик з Риги, директорка Латвійського центру сучасного мистецтва (LCCA), відкриваючи дискусію в Українському кризовому медіа-центрі, присвячену відкриттю виставки «Ідентичність: за завісою неозначеності». Ця виставка, за словами художників, стала спробою встановити, якими є складові нашої ідентичності, заглянути «за завісу неозначеності» і через це відкриття віднайти відповіді на виклики сучасного світу.

На думку Солвіти Кресе, сучасну епоху можна цілком слушно назвати «ерою невизначеності». Як зазначив Маттс Лейдерстам, шведський художник, теперішні масштаби імміграції, криза у самому ЄС, непевна геополітична ситуація у світі загалом породжують серед людей відчуття розгубленості, підштовхують багатьох шукати сильного лідера, у чому є певна загроза для усталеної системи цінностей західного світу, популяризації правих рухів. «Міграційна криза створила виклики на політичному рівні, стала викликом для економіки, і, крім того, створила ситуації, які змушують нас знову замислюватися над власною ідентичністю, переглядати усталені цінності», – пояснила пані Кресе. Агресивна поведінка РФ протягом останніх двох років змусила Північну Європу і особливо країни Балтії серйозно задуматися про підвищення обороноздатності. Проблеми, що виникли з біженцями у Центральній та Західній Європі, вже спричинили демонстрації проти ісламізації в Естонії, хоча наразі до країни прибуває відносно мало імігрантів із Близького Сходу.

На думку художників, у цю еру невизначеності і остраху саме мистецькі проекти можуть допомогти знайти правильні рішення. Наприклад, Олівер Кохта-Каллейнен для підготовки свого соціально-мистецького проекту провів інтерв’ю зі 101 мешканцем Фінляндії, серед яких були представлені всі категорії населення, і несподівано для себе з’ясував, що  «люди набагато складніші, ніж здавалося, і мудріші, ніж ті, яких можна уявити зі стереотипів про фінів». «Після цієї поїздки я позитивно дивлюся у майбутнє. Всі ці люди виявилися дуже порядними людьми», – зазначає він. Маттс Лейдерстам та Олівер Кохта-Каллейнен звернули увагу на те, що острах мігрантів у Європі пов’язаний здебільшого зі страхом поступової втрати національної ідентичності, її розчинення у суміші інших культур, проте насправді національна ідентичність, по-перше – лише складова особистої ідентичності. По-друге, сама національна ідентичність, зазначив Олівер Кохта-Каллейнен – «це, значною мірою, фікція, [нація] – це уявлена спільнота. Цей «скрипт», цю фікцію можна переписувати, із нею можна «гратися», – зазначає він. Зважаючи на власний досвід (німець зі слов’янським прізвищем, що наразі змінив його на фінське, спілкується англійською і має 5 паспортів) і дослідження феномену мікронацій, він у реаліях сучасного світу він вбачає радше можливості, аніж загрозу.

У випадку України інструментом для вирішення найбільшої проблеми – об’єднання тих, кого розділила війна – також може стати мистецтво, і дана виставка є своєрідним дороговказом на цьому шляху. «Цей синдром треба буде лікувати довго, проте завдяки мистецтву, мирній програмі взаєморозуміння ми можемо скоротити цей шлях, прискорити наближення одне до одного», – зазначив український художник Роман Мінін. На його думку, однією з основних причин того, що війна на Донбасі взагалі стала можливою, стала добровільна його ізоляція протягом усіх років незалежності, у тому числі культурна. У зв’язку з цим Донбас має чимало спільного із так званою Придністровською Молдавською Республікою (ПМР) – це спільне чітко простежується через доробок естонської художниці Крістіни Норман, яка досліджувала «візуальні симулякри» – пам’ятники та пам’ятні ритуали – у Придністров’ї. Художниця зацікавилася феноменом міфологізації пам’ятників та ритуалів радянської доби під час скандалу навколо перенесення одного з пам’ятників радянської доби із центру Таллінна на околиці міста. Для тих, хто має певну ностальгію за радянськими часами, пам’ятник став «застиглою пам’яттю», яка підтримує зв’язок із вже неіснуючим минулим. ПМР як утворення, на думку художниці, є своєрідним «живим меморіалом  СРСР з усіма відповідними візуальними кодами і риторикою». Пані Норман звернула увагу на те, що хоча у ПМР ці візуальні коди створюють політичні діячі, проте неможливо не визнати, що у суспільства є запит на це. «Коли повсякдення настільки нестерпне, виникає внутрішня потреба таких ритуалів спільної належності. Навіть якщо люди дуже критично налаштовані до того, що країною керують декілька олігархів та незмінний президент, їх об’єднує усвідомлення належності до цієї спільноти», – пояснила вона.

Прорадянські мешканці Донбасу, як і мешканці Придністров’я, немовби досі намагаються втримати міфологізоване минуле, яке неможливо повернути. Єдиним позитивним наслідком безглуздої війни, зазначає Роман Мінін, можна вважати те, що вона «прорвала» цю добровільну ізоляцію. «Багато людей з Донецької області, напевно, вперше відчули, що вони живуть не лише в Донецькій області, а й у світі», – зазначив він. На його думку, війна має шанси стати поштовхом для генерації нових думок, нових культурних кодів, і на даному етапі дуже багато залежить від ініціатив українських діячів культури – як музичних «культурних десантів» на схід, так і довгострокових візуальних проектів на зразок виставки «Ідентичність. За завісою неозначеності». Водночас, наголосив художник, на шляху до порозуміння із Донбасом варто робити акцент не стільки на питаннях ідентичності та національної свідомості, як економічних аспектах. «Важливо обговорювати економічні перспективи, які забезпечать благополуччя людей у майбутньому. Кожен має знати не лише те, якої він національності, але й те, як він буде жити і де працювати наступного дня, яке майбутнє чекає на його дітей», – зазначив він.