Київ, 28 вересня 2016 року – Подальші відносини із Росією Україна має розвивати на основі стратегії стримування свого північного сусіда, що має передбачати, на рівні внутрішньої політики, реформи, економічне зростання та зміцнення обороноздатності, а на зовнішньому рівні – більш активну позицію, продовження переговорів і мобілізацію на свою підтримку світової спільноти. Таку думку висловили експерти в Українському кризовому медіа-центрі під час презентації дослідження Інституту світової політики «Аудит зовнішньої політики: Україна-Росія» та подальшої дискусії.
У дослідженні Інституту світової політики зазначається, що основною передумовою нинішньої ситуації стала споконвічна претензія Росії на регіональне лідерство і сприйняття України як невід’ємного сателіта. Відповідно, спроби України обрати власний вектор розвитку завжди зустрічали жорстку реакцію, розповіла Олеся Яхно, експерт Інституту світової політики. Перші передвісники подій 2014 року з’явилися ще у 2008 році, під час російсько-грузинської війни, і виринули на поверхню після початку Революції Гідності. Цьому передував злам у політичній стратегії самої Росії – події Болотної площі і поворот від західного вектору до «холодної війни» з початком третього президентського терміну Владіміра Путіна.
На сьогодні очевидно, що вектори державного розвитку України і Росії стали діаметрально протилежними і взаємовиключними. У цій ситуації для України важливо ретельно аналізувати процеси, які відбуваються у Росії, та намагатися прогнозувати її поведінку, у тому числі, у довгостроковій перспективі, і вплив цієї ситуації на Україну. Паралельно слід продумати, як мали б виглядати відносини із Російською Федерацією після завершення кризи. «Ми повинні для себе сформулювати перелік вимог, якою Росія є для нас прийнятною як сусід, тому що цей сусід нікуди не зникне – бачення на випередження, тому що коли мова йтиме про мир, усі ці питання озвучуватимуться», – зазначила Олеся Яхно. На думку авторів дослідження, основними такими вимогами мають бути відмова РФ від імперських амбіцій і претензії на регіональне чи глобальне домінування; дотримання договірної бази та відмова від спекуляції на темах мови і культури як приводу для дестабілізації і шантажу.
Щодо найкращої для України позиції, думки експертів розійшлися. «Ключовим має бути системне стримування країни-агресора, бо це єдиний спосіб змусити його поважати норми міжнародного права», – заявив Володимир Огризко, керівник Центру дослідження Росії, міністр закордонних справ України у 2007 – 2009 роках. На його думку, Україні необхідно «розірвати дипломатичні відносини з країною-агресором, ввести візовий режим і нарешті полишити те, що називається СНД» ,і не сподіватися на те, що найближчим часом політична лінія РФ зміниться. Цю думку необхідно доносити і до західних партнерів. Політика України має бути не рефлексіями на дії сусіда, а власною політичною грою – реалізацією стратегії стримування РФ, паралельно із посиленням обороноздатності. «У такому випадку ми станемо цікавими для НАТО, зможемо запропонувати Альянсу те, чого у нього зараз немає – сильного східного флангу», – зазначив він.
На думку Костянтина Грищенка, міністра закордонних справ України у 2010 – 2012 роках, реально доведеться обирати більш обережну стратегію. «На сьогоднішній день головне завдання – знаходження такої формули припинення військового конфлікту, яке б відповідало нашим довгостроковим інтересам, і яке неможливо досягнути без участі Росії. Складно запропонувати формулу, яка б влаштувала всіх, (…) але ми маємо розуміти, що дуже важливо закрити питання, яке становить найбільшу загрозу економічній стабільності і прогресу України, щоб далі рухатися шляхом реформ і побудови демократичного суспільства», – пояснив він. Головний виклик полягає у тому, як це зробити. Пан Грищенко зазначив, що вважає за необхідне підтримувати якісь контакти із Росією хоча б для того, щоб мати можливість якось впливати на позицію керівництва РФ.
Володимир Федорин, співзасновник Bendukidze Free Market Center, також зазначив, що «головне, що може зробити Україна для побудови стабільних довгострокових відносин із Росією – побудувати сильну державу». Основою для softpower у відносинах з Росією мають стати, по-перше, радикальні реформи, по-друге – зміцнення обороноздатності. Крім того, варто використати переваги свого становища «передової лінії» західного світу. «Україна цілком може стати лідером західного світу у сфері консолідації аналітичної роботи з вивчення процесів у Росії. Для цього потрібна лише правильне корпоративне управління проектами та інститутами, щоб у західних союзників було розуміння, що Україна діє не у власних вузьких інтересах, а готова видавати якісну аналітику», – зазначив Володимир Федорин. На його думку, варто підтримувати контакт із російською інтелігенцією, яка не згодна із політичною лінією керівництва країни. Зокрема, Україна могла б допомогти Росії «перекодувати» власну культуру, запропонувавши російським студентам поглянути на неї із міжнародної, не внутрішньої перспективи, і відтак позбавити її імперськості, яка зараз робить її інструментом агресії.
Експерти одностайно погодилися, що Україні необхідно займати більш рішучу, проактивну позицію на міжнародному рівні – для того, щоб забезпечити підтримку світової спільноти і продовження санкцій. Це особливо важливо з огляду на посилення у Європі проросійських настроїв. «Якщо нас сьогодні не почують у Вашингтоні, Парижі і Берліні, навряд чи ми можемо розраховувати на те, що зможемо змінити цю ситуацію зусиллями громадянського суспільства. Потрібне більш жорстке, більш послідовне доведення позиції України тими, хто здатний це артикулювати, у той спосіб, у який це почує західна аудиторія», – підкреслив Костянтин Грищенко.
З приводу перспектив Мінських домовленостей думки розійшлися. На думку Володимира Огризка, сподіватися на політичне врегулювання ситуації у рамках мінського чи нормандського формату немає сенсу, тому що останні два роки вже продемонстрували нездатність міжнародних договорів та інституцій реагувати на такі виклики. Костянтин Грищенко вважає, що мінський формат все ще може допомогти припинити воєнні дії і перевести діалог щодо виконання угод у практичну площину: «відхиляти те, що загрозливо для нашого майбутнього, але, разом з тим, пропонувати формули, які можна було б застосовувати на якомусь етапі з перспективою виходу на результат, який буде у правовому полі України». Олеся Яхно зазначила, що мінський формат вже дозволив локалізувати так звану «Новоросію», а сьогодні принаймні забезпечує майданчик для обговорення. На її думку, «лише поєднання різних майданчиків – і мінського, і, потенційно, женевського, і економічного тиску через санкції, і реформ, і посилення обороноздатності – дозволять протистояти Росії».
