Паризька кліматична угода відкриває перед Україною чудові можливості для модернізації, економічного розвитку та покращення екологічної ситуації. Водночас, поки що важко спрогнозувати, чи зможе країна скористатися цим вікном можливостей. Ключові виклики на цьому шляху – недостатня інституційна спроможність, корупція, енергетичне лобі та недостатній суспільний запит. Такими виявилися підсумки дискусії в Українському кризовому медіа-центрі.
Експерти нагадали, що основна мета Паризької угоди – не допустити підвищення середньої температури на Землі більше, ніж на 2%. Для цього необхідно максимально скоротити викиди в атмосферу парникових газів. Основним забрудником є енергетика: майже 60% в Україні та світі, тож ключове завдання – переводити цей сектор на відновлювані джерела і впроваджувати стратегії низьковуглецевого розвитку.
Ціль боротьби зі зміною клімату має бути закладена в енергетичну стратегію
Експерти зазначили, що відтепер ціль боротьби зі зміною клімату має бути закладена в основу енергетичної стратегії України, як це є у розвинених країнах світу. Олександр Дячук, старший науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України, розповів що Інститут і Міністерство енергетики та вугільної промисловості України вже розробили проект енергетичної стратегії для України до 2050 року. «При написанні цього проекту ми залучали відділ боротьби зі зміною клімату ООН. Вони дали нам дуже цінні пропозиції, які ми повністю врахували», – зазначив Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова.
Основні цілі стратегії – підвищення енергоефективності, більша частка відновлюваних джерел енергії і зниження викидів парникових газів. До 2020 року Україна має підвищити енергоефективність до 9% і збільшити частку відновлюваних джерел енергії до 11%, до 2035 року – відповідно до 19,5% і 21,5%, а викиди парникових газів мають залишитися не вищими від рівня 2012 року. До 2050 їх потрібно знизити на 30% порівняно з 1990 роком.
Паризька угода – це стимул до модернізації та економічного розвитку
«Зменшення викидів парникових газів – це не просто скорочення споживання вуглецевмісних ресурсів – нафти, газу, вугілля і так далі. Це, у першу чергу, модернізація нашої економіки, зокрема енергетики, шляхом підвищення ефективності та використання «зелених» технологій», – наголосив Олександр Дячук.
Для досягнення цих цілей в економіку необхідно інвестувати 75-100 мільярдів євро до 2030 року, із них 83% – в енергетичний сектор. «На перший погляд, це великі суми, але якщо ми їх розіб’ємо на 10 років і згадаємо рівень зношеності обладнання, то зрозуміємо, що ми можемо витратити ці ж кошти на підтримання існуючої інфраструктури, яка буде і далі забруднювати навколишнє середовище», – зазначив він. Пан Дячук додав, що ці інвестиції можуть бути меншими, якщо вкладати ці гроші у розвиток вітчизняного виробництва за новітніми технологіями.
Андрій Желєзний, молодший експерт з питань зміни клімату Національного екологічного центру України, зазначив, що ці інноваційні інвестиції, які будуть оподатковуватися і давати додаткові надходження до бюджету. «Це дозволить створити до 100 тисяч нових робочих місць у сфері енергоефективності», – наголосив він. Це також знизить статистику смертності від забруднення повітря (у 2012 році – понад 54 тисячі), і, крім того, зменшити енергетичну залежність від Росії.
Угода сприятиме приходу інвесторів – якщо Україна створить сприятливі умови
Іван Гайдуцький, координатор з низьковуглецевого розвитку у Комітеті Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, зазначив, що ратифікація Паризької угоди стала своєрідним дороговказом для інвесторів з усього світу: тепер саме енергоефективність та зелені технології розглядають як основний напрямок для капіталовкладень. На думку Андрія Желєзного, перспектива інвестувати у ВДЕ та енергоефективність в Україні зацікавить багатьох приватних інвесторів – «за умови, якщо державна політика буде прозорою і буде давати сигнали, що українські чиновники і громадянське суспільство готові трансформувати свої звички».
Олександр Дячук зазначив, що певні інвестиції Україна може отримати і у рамках Паризької угоди: джерелами фінансування мають стати розвинені країни, які повинні мобілізувати до 2025 року мінімум 100 мільярдів доларів США на рік із врахуванням потреб і пріоритетів країн, що розвиваються. Щоправда, додав Михайло Чиженко, механізми отримання цих коштів ще не визначені: Паризька угода встановила лише загальні рамки. Незрозуміло також, чи потрапить Україна у список тих країн, які мають право на таку допомогу – особливо після долі «кіотських грошей».
Реалізація Паризької угоди потребує синергії зусиль влади, бізнесу і громадянського суспільства
«Це має бути процес і «знизу вгору», і «згори вниз»: і влада має пояснювати суспільству, чому важливе кліматичне питання (…), і громадянське суспільство повинне вимагати цих речей від влади», – зазначив Олексій Рябчин, народний депутат України, голова підкомітету з питань енергозбереження та енергоефективності Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки. На його думку, питання захисту довкілля мало б стати більш вагомим предметом політичних дебатів.
Важливим локомотивом змін має стати бізнес. «Кожен підприємець нарівні з тим, як він ставить за мету заробити капітал, повинен ставити мету знизити викиди і зробити щось для навколишнього середовища. Це має бути дві паралельні мети», – зазначив Іван Гайдуцький. Для цього, додав Олексій Рябчин, влада має задавати бізнесу довгострокові орієнтири. «Якщо бізнес займається енергетикою, яка не відповідає світовим стандартам – потрібно сказати їм, що через 5 років вони просто не зможуть працювати, і у них є час перебудуватися. Влада повинна визначати кліматичні пріоритети не лише на рівні стратегічних документів – це має бути стала політика і зрозумілі правила гри», – зазначив він.
Виклики: недостатній суспільний запит, брак інституційної спроможності і прозорості
Перший виклик на шляху до імплементації угоди – брак інституційної спроможності. Цими питаннями займаються Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України, певною мірою – профільні міністерства, при Мінекології діє міжвідомча комісія з питань зміни клімату, проте між усіма цими відомствами бракує координації. «Нам бракує комунікації, коли ми пишемо стратегії – екологічну, енергетичну і так далі окремо одна від одної», – зауважила Ганна Вронська, колишній в.о. міністра екології. Вона додала, що Мінекології все таки брало участь у розробці енергетичної стратегії, і це вже позитивне зрушення.
Другий виклик – спротив чинного «енергетичного лобі», тому першочергове завдання для держави – гарантувати захист власності інвесторів. «Тільки тоді, коли будуть забезпечені права малого та середнього бізнесу, який хоче інвестувати у «зелену» енергетику, коли вони знатимуть, що до них не прийдуть і не заберуть усе – тоді можуть бути інвестиції і у рамках Паризької угоди, і від французьких, і від канадських, і від внутрішніх інвесторів», – підкреслив Олександр Дячук.
Енергетична стратегія має орієнтуватися на довгострокову економічну стратегію
Володимир Омельченко та Михайло Чиженко, начальник відділу кліматичної політики та звітності Міністерства екології та природних ресурсів України, додали, що стратегію необхідно орієнтувати також на ту економічну модель, яку Україна збирається будувати у наступні десятиліття. «Зараз говорити про певні цілі немає сенсу, якщо ми не зрозуміємо, яку економічну модель ми збираємося реалізувати», – зауважив Михайло Чиженко. «Держава повинна зрозуміти, що ми будемо будувати, чи ми будемо «складальним цехом», чи «конструкторським бюро», і вже на це орієнтувати енергетичну стратегію», – додав пан Омельченко.
