Для успіху деокупації Україна має запропонувати тимчасово окупованим територіям новий суспільний договір і кращі перспективи – волонтери, експерти

Прес-центр УКМЦ

В основі стратегії деокупації Криму і тимчасово окупованих районів Донбасу має бути комунікація, налагодження діалогу. Основне завдання для України – продемонструвати мешканцям цих територій, які перспективи пропонує їм майбутнє у складі України і вже сьогодні продумувати повідомлення, які дозволять «достукатися» до різних груп населення. Проте у будь-якому разі це буде дуже складний і довготривалий процес. Таку думку висловили волонтери та експерти під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі.

Конфлікт на Донбасі унікальний, тому готових «рецептів» немає

На думку експертів, світовий досвід не може запропонувати для України «готового» рецепту, тому що це, можливо, перший подібний випадок. «Ми маємо на цих територіях сполучені процеси окупації і громадянського конфлікту одночасно. Це ситуація найвищої складності, таких аналогів я більше не знаю», – пояснив Олексій Паніч, доктор філософських наук, культуролог, член наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України від громадської організації освітян і науковців. Відтак до міжнародного досвіду звертатися можна, але запозичувати з нього лише окремі елементи.

Олексій Паніч і Ірина Брунова-Калісецька, кандидат психологічних наук, соціальний психолог-конфліктолог, зауважили, що спрогнозувати розвиток ситуації на Донбасі і у РФ дуже важко, відтак слід подбати про те, щоб в України були продумані інструменти для кожної сфери суспільного життя для усіх можливих сценаріїв. «Нам потрібно випрацювати і дорожню карту, і словниковий запас, і всі необхідні законопроекти, тому що за ці два з половиною роки, поки ми були на різних стадіях сприйняття травми, там відбулися зміни у сприйнятті реальності», – зазначила Тетяна Дурнєва, виконавчий директор ДОО «Комітет виборців України», консультант Інституту соціально-економічних досліджень з питань ВПО.

Настрої на Донбасі

За результатами дослідження Аналітичного центру «Фабрика думки Донбас», зараз вже 18% мешканців тимчасово окупованих територій ідентифікують себе як «громадян ДНР» (наприкінці 2014 року таких майже не було), а 28% респондентів сказали, що бояться реінтеграції до складу України, розповів Дмитро Ткаченко, керівник Аналітичного центру «Фабрика думки Донбас». Водночас, по той бік лінії розмежування простежується криза перспектив і криза довіри. Інна Юр’єва, координатор організації «Конкорд», розповіла, що у рамках соцопитування, проведеного якимось «Союзом підприємців ДНР» 99% заявили, що не планують майбутнє далі, ніж «на завтра».

Загалом на Донбасі простежується поділ на щонайменше 4 групи за політичною позицією – люди із активною проукраїнською позицією, більш-менш проукраїнські конформісти, прихильники радянського минулого і власне прихильники «руского міра».

Необхідні кроки

На думку Дмитра Ткаченка, ґрунт для деокупації має підготувати просвітницька робота. При цьому представників кожної з вищезазначених груп потрібно звертатися з різними повідомленнями і підходами. «Ми маємо їм дати відповідь на питання «що далі» на основі стратегічних комунікацій і реалізувати для кожного із цих сегментів унікальну лінійку продуктів, (…) щоб люди включили рефлексію і зрозуміли, що йде війна. Тому що на звільнених територіях це зараз сприймають переважно як політичну кризу, а на окупованих – як громадянську війну», – зазначив Дмитро Ткаченко. При цьому, головне спиратися виключно на правдиві факти.

«Крім напрацювання інструментів, нам потрібно вже зараз готувати фахівців, які зможуть ці інструменти застосовувати. На щастя, у нас дуже потужний волонтерський рух […], але волонтери не можуть замінити собою систему. А системної роботи у нас попереду дуже багато», – наголосила Ірина Брунова-Калісецька, кандидат психологічних наук, соціальний психолог-конфліктолог.

Олена Малєнкова, консультант Комітету Верховної ради України з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення, зауважила, що після завершення конфлікту потрібно підняти питання реституції і репарацій, оскільки відомі численні випадки привласнення майна і бізнесу приватних осіб та вивезення цілих заводів на територію Росії. Олеся Цибулько, радник міністра з питань тимчасово окупованих територій та ВПО України, зазначила, що у цьому контексті дуже важливе визнання з боку ПАРЄ, що Росія здійснює ефективний контроль над цими територіями, відтак відповідає за все, що там відбувається.

Перший крок до єдності – недискимінація

Для відновлення миру і єдності уже важливо, щоб українське суспільство не таврувало мешканців Донбасу «зрадниками» і не покладало на них колективну провину за те, що сталося. «Найстрашніше – це презумпція винуватості. […] Агресія була б неможлива, якби для неї не підготували ґрунт”, – підкреслила Олена Малєнкова.  Вона нагадала, що із середини 90-х років і аж до Революції гідності Донбас знаходився під контролем одного олігархічного клану, держава фактично не дбала про розвиток регіону. При цьому, паралельно роздувалися страхи насильницької українізації, відбувалася спекуляція на інших болючих питаннях.

Інна Юр’єва нагадала, що за результатами соцопитування, проведеного Інститутом політичних досліджень і соціального аналізу навесні 2014 року, 66% респондентів висловилися за майбутнє у складі України. На думку Марії Подибаєвої, керівника ГО «Новий Маріуполь», успіх прихильників «руского міра» став можливим виключно через специфіку менталітету Донбасу –  конформізм, пасивність, відсутність досвіду лідерства і єдності громади, які історично сформувалися в умовах монополії вузького кола людей на політичне та економічне життя і повної залежності від власників великих підприємств.

Олена Стяжкіна, доктор історичних наук, волонтер руху «Деокупація. Повернення. Освіта», наголосила, що і зараз на тимчасово окупованих територіях залишається дуже багато людей, які чекають повернення України. За її словами, саме звідти запропонували ідею передбачити можливість відстояти свою непричетність до псевдо сепаратистських заворушень у судовому порядку. «Амністія – це дуже добре, це те, що вимагають Мінські угоди. Але у пакеті з амністією нам, можливо, потрібен закон про колаборацію, який би зняв провину з тих, хто не винен, але чітко прописав адміністративні покарання для тих, кого треба карати. Це важкий люстраційний механізм, але якщо приймемо такий пакет, то знімемо тавро «сепаратизму», нав’язане Україні», – заявила вона.

З огляду на це, на думку Олесі Цибулько, доречніше вживати замість терміну «окупація» термін ООН – «розбудова миру». «Це термін більш комфортний для людей, тому що він виключає переслідування людей тільки за те, що вони залишалися на окупованій території. Він підкреслює, що ми воюємо не зі своїми громадянами, а виключно з тими збройними угрупуваннями на території України», – пояснила вона.

Україна має запропонувати регіону новий суспільний договір і перспективи

Експерти одностайно наголосили, що основне завдання для України – запропонувати деокупованим територіям нові, кращі перспективи. «З чим ми маємо прийти у будь-якому разі – це із новим суспільним договором, який вже усталився: що це нова Україна, не та Україна, у якій ви жили до Майдану і окупації – це інша держава, де створюється інша громадянська нація на інших засадах, і де діє зовсім інакше правове поле», – зазначив Олексій Паніч. «Варто говорити про те, що ми будуємо новий Донбас, тому що радянська ментальність, яка призвела до війни, не потребує реконструкції», – додала Лариса Артюгіна, керівник ГО «Новий Донбас».

Найкращий спосіб переконати мешканців тимчасово окупованих територій, що Україна пропонує їм гідні перспективи – це продемонструвати реальні якісні зміни на вільній території, зауважила Тетяна Дурнєва, виконавчий директор ДОО «Комітет виборців України». На сьогодні основною «ланкою» між тими, хто залишився під окупацією, і рештою країни є вимушені переселенці, тому державі слід більше звертати уваги на ті численні проблеми, які досі залишаються невирішеними.

Основні агенти змін – низові ініціативи

Основну роль у налагодженні діалогу мають взяти на себе низові ініціативи, особливо молодь, а також активні переселенці. Власне, цей процес вже відбувається, попри відсутність досвіду лідерства. Одним із найбільших позитивних кейсів став фестиваль «З країни в Україну», який мобілізував усіх бажаючих зробити щось для своєї громади.

На думку Марії Подибаєвої, дуже важливо через різноманітні акції підкреслювати толерантність українського суспільства до різних народів, мов, конфесій, щоб сприяти об’єднанню громади, але не дозволяти явним прихильникам «руского міра» пропагувати свої ідеї.

На думку Лариси Артюгіної діалог починати потрібно спершу  з дітьми: волонтери на власному досвіді побачили, що так вдається  набагато швидше подолати недовіру і стереотипи їхніх батьків. Крім того, відновлені школи можуть стати осередками об’єднання місцевої громади.

Водночас, низовим ініціативам дуже потрібна підтримка з боку держави. «Ми думаємо про створення так званих інкубаторів розвитку громадського середовища, завдяки яким маленькі, ще навіть незареєстровані ініціативи будуть мати постійну консультаційну підтримку», – зазначила Ольга Гвоздьова, координатор з розвитку ГО «Донбас SOS».

Лариса Артюгіна закликала регулярно організовувати круглі столи на базі Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та ВПО для того, щоб координувати зусилля держави і волонтерського руху і, можливо