Від самого ухвалення Мінських домовленостей у лютому 2015 року, в українському суспільстві не існує єдиної думки щодо цього документу. «Вони переміщують фокус з країни агресора на країну-жертву. Відповідальність покладаються на Україну так, наче це – внутрішній конфлікт. До того ж, їхні положення складно виконати, адже можливі різночитання. Потрібен більш чіткий план, дорожня карта – що за чим виконувати», – пояснила Катерина Зарембо, заступниця директора Інституту світової політики, під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі. Втім, за її словами, саме Мінські домовленості залучили до процесу медіаторів – Німеччину та Францію, які знаходяться на стороні України, а також мають чіткий механізм, який вказує на злочинця – санкції. На заході експерти спробували проаналізувати економічні, політичні, гуманітарні наслідки, а також як змінилася громадська думка за ці майже два роки.
Громадськість визначилися зі своєю думкою
«Ми маємо чітко сформовану картину суспільних настроїв щодо конфлікту на Донбасі. Немає запиту на мир за будь-яку ціну. Близько половини населення вважає, що Україна має бути вибірковою у компромісах, на які вона йде. На кінець 2016 року ця позиція почала переважати й у прифронтових районах Донбасу», – розповіла Марія Золкіна, політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи».
Українське суспільство налаштоване на формулу «спочатку – безпека, потім – міжнародні документи». Основним рецептом миру є подальший тиск на РФ з метою припинення агресивних дій. При цьому позитивне ставлення до ідеї з міжнародним контингентом значно збільшилося, зокрема на Донбасі – з 16% підтримки до 39%. «Жодних виборів на непідконтрольних територіях бути не може – так думають стабільно більше 40% українців, а серед тих, що допускають таку можливість, переважають ті, що орієнтуються на ряд вимог: демілітаризація території, відповідність виборчого процесу українському законодавству, контроль міжнародної спільноти, відновлення Україною контролю над кордоном», – розповіла пані Золкіна. Все більшої підтримки набирає ідея про те, що території не мають отримати жодних додаткових повноважень після їхньої реінтеграції. Така думка тепер переважає і на Донбасі – 42%. «Це – наші внутрішні «червоні лінії». Якщо у 2014 році та на початку 2015-го можна було переконати внутрішнього споживача у доцільності тих чи інших болісних поступок, то сьогодні це може закінчитися цілим рядом внутрішніх ризиків, починаючи від збурення, протестних настроїв, подальшого розколу серед еліт та послаблення держави», – зазначила політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи». За її словами, одним із можливих варіантів для України є сприйняти ситуацію як факт і намагатися її полегшити: покращити умови перетину на КПВВ, сприяти торгівлі з певними підприємствами на непідконтрольній території. «Такий сценарій – спосіб показати, що держава виконує свої повноваження у тих обсягах, у яких може, відносно своїх громадян, які можуть на неї розраховувати. Якщо будуть умови для повернення територій, то таке ставлення полегшить перехід влади. Але такий підхід заморожує ситуацію на де-факто визнанні двох систем влади: самопроголошена влада стає партнером у реалізації повноважень України. Від цього легко перейти до їх легалізації», – зазначила Марія Золкіна.
Гуманітарна та соціальна ситуація
Віталій Сизов, аналітик Донецький інститут інформації, розповів, що через військові дії, велике навантаження йде на медичні заклади Донбасу. Також складна ситуація залишається зі статистикою захворювань на непідконтрольній території. Переміщення вищів пройшло дуже складно, студенти часто обирають переїхати у великі міста, спостерігається відтік кадрів у школах, а також ідеологізація навчання. «Якщо на підконтрольній Україні території ідеологія спрямована на єдину, неподільну Україну, то на тимчасово окупованих територіях вибудовується окрема ідентичність. Це погано відобразиться на перспективі реінтеграції», – вважає він. Пан Сизов, зазначив, що ідея повної ізоляції непідконтрольної території користується підтримкою у прихильників «легких рішень». «Такий сценарій має свої ризики: відмова від частини своїх громадян призведе до репутаційних наслідків перед, перш за все, власними громадянами, які стали жертвами окупації, а також перед міжнародною спільнотою – як надійного партнера», – вважає Віталій Сизов.
Економіка
За словами Ілони Сологуб, дослідниці Київської школи економіки та Vox Ukraine, через війну Україна втратила 10-15% свого ВВП, частину податкових надходжень, а її виплати з бюджету зросли. «У наступні роки виплати з бюджету пов’язані з конфліктом або залишаться сталими, або ще більше зростуть: військові виплати, виплати на ВПО, відновлення інфраструктури звільнених регіонів тощо», – вважає дослідниця. Очевидним є значне зниження частки Росії у торгівлі. Лінія розмежування стала серйозним джерелом корупції. «Для іноземних інвесторів конфлікт є лише третім фактором, який їх відлякує після корупції та недосконалої судової системи», – додала вона. За словами Ілони Сологуб, дуже небезпечним є топтання держави на місці, якщо вона розраховує на реінтеграцію тимчасово окупованих територій. «Люди, які виступають за ізолювання, не задоволені, що продовжується торгівля окупованими регіонами. А ті, що виступають за більшу інтеграцію, або мають там родичів, незадоволені, що цим 20 тисячам людей необхідно стояти в чергах по багато годин», – пояснила пані Сологуб.
