Чинна пенсійна система України не відповідає базовим критеріям: вона не забезпечує достойний рівень життя, є обтяжливою для економіки та не стимулює приватні накопичення громадян. У рамках такої системи неможливо здійснювати ефективні реформи. Єдиний вихід – перехід до багаторівневої пенсійної системи, де головну роль грають накопичення громадян. Втім, це рішення пов’язане із рядом ризиків. На часі чи ні такий крок розбиралися експерти під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі. «Проблема не у виконавцях, а у самій системі, вона загнала себе у глухий кут. […] Достойне пенсійне забезпечення неможливе тільки у рамках однієї солідарної системи. Усі вимоги МВФ – вони абсолютно вписуються у реформу, але реформу солідарної пенсійної системи. Потрібно працювати і над системами обов’язкових індивідуальних пенсійних накопичень працівників та добровільних приватних накопичень», – вважає Віталій Мельничук, експерт Реанімаційного пакету реформ, віце-президент корпорації «КІНТО». У першому випадку, внески накопичуються на рахунках працівників, інвестуються для примноження та виплачуються у вигляді пенсій. У другому – такі внески сплачуються до недержавних пенсійних фондів, так само інвестуються та виплачуються. У країнах з розвиненими багаторівневими системами людина може отримувати по декілька таких пенсій.
З іншого боку, Україна може виявитися неготовою до такої реформи через інституційну слабкість та стан економіки. «При нашому сьогоднішньому розвитку інституційному, при розвитку фондового ринку, якого немає – до того, як робити обов’язкову накопичувальну систему, нам потрібно навести лад у системі управління акціонерними компаніями, правами міноритаріїв, захисту права власності, верховенстві права», – вважає Олександра Бетлій, експерт Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.
В Україні функціонує 30 недержавних пенсійних фондів, які є ефективними. Внески громадян вони інвестують у депозити, облігації державної позики, метали, нерухомість, акції тощо, гарантуючи збереження коштів диверсифікацією джерел інвестування. Якщо ж фонди будуть державними, то у держави у часи економічної нестабільності завжди виникатиме спокуса націоналізувати накопичення для вирішення своїх нагальних проблем. «Для України цей ризик теж існує. Інституції в країні є слабкими. У 90-х часто не було грошей на пенсії, бо держава намагалася витратити ці кошти на свої інші потреби. Держава і надалі не є інституційно сильною, щоб відмовити собі покрити якусь дірку в бюджеті за рахунок накопичувального фонду», – зазначила пані Бетлій.
Чинну солідарну пенсійну систему можна полегшити через зміни у дотичних сферах, наприклад, покращити умови праці, аби менше людей мали необхідність раніше виходити на пенсію. «Пенсійна система не функціонує у вакуумі. Треба змінювати загальнообов’язкове пенсійне страхування на випадок нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Страхування забезпечує людям певний рівень життя після того, як відбувся нещасний випадок, але воно не стимулює роботодавців вкладати гроші у покращення умов праці», – підкреслила Олександра Бетлій. Пенсійний фонд варто позбавити невластивих йому функцій та видатків. «Доплата до мінімального розміру пенсії за віком, мінімальна пенсійна виплата, яка гарантується в окремих випадках, виплата пенсій за вислугу років – це все робиться зараз за рахунок Пенсійного фонду. Варто збалансувати його бюджет», – вважає Ірина Ковпашко, директор департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України.
