Під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі експерти-представники країн-членів Східного партнерства розповіли про ситуацію з доступом до архівів радянських спецслужб у своїх власних країнах. «Період червоного терору – чорний період у всіх радянських республіках. З усіма так розправлялися. Це було знищення адекватно думаючих людей, які могли б бути корисними для суспільства», – зазначив Рафік Рамазанов, експерт архіву Служби Безпеки Азербайджану. У кожній з країн – свої особливості із доступністю архівів.
В Україні архіви радянського «КГБ» стали відкритими для усіх 2 роки тому. Починаючи з 1993 року, це – перша спроба внесення змін до архівного законодавства України. «Закон працює. Громадяни нарешті пішли в архів і змогли знайти щось про своїх дідів, прадідів, які були репресовані…Наш досвід показав, що було важливо це зробити. Це важливо, тому що без цього ми лишаємося в капкані радянської парадигми», – наголосив головний експерт та менеджер групи Реанімаційного пакету реформ «Політика національної пам’яті» Ігор Розкладай.
У Вірменії питання декомунізації у суспільстві не підіймалося – з 1991 року у країні відсутні пам’ятники Леніну. «Всі комуністи пішли «в підвали». […] Багато вважають, що «вже пізно» і це питання не вирішить ніяких проблем. А в перші роки незалежності вважалося, що відкривати архіви – небезпечно», – зазначив вірменський медіа-експерт Самвел Мартіросян. Періодично у Парламенті хтось піднімає питання люстрації, проте і влада, і опозиція проти таких процесів. Вони вважають, що від цього шкоди буде більше, ніж користі.
Молдова відкрила архіви КГБ ще у 2010 році. Тоді ж у країні сформували Президентську комісію з вивчення тоталітарного комуністичного режиму Молдови. Ігор Кашу, доктор історичних наук Ясського університету розповів, що справи агентів КГБ знаходилися не в тих документах, що були пов’язані зі КГБ – їх знайшли в партійному архіві, у Фонді по партизанському руху.
В Азербайджані більшість документів досі закриті для громадськості, проте питання реабілітації політичних жертв розглядалося і в радянський час. «Доступ до документації КГБ, яка була ще за радянської влади і після проголошення незалежності, яка сьогодні знаходиться в наших архівах, – частковий. Доступ до інформації про агентуру, оперативні розробки, співробітників є повністю секретною інформацією. Є ще інша інформація, яка є державною таємницею», – поділився досвідом своєї країни Рафік Рамазанов.
Грузинські архіви КГБ відкрили після Революції троянд. У грудні 1990 року, під час громадянської війни, будівля КГБ згоріла. «Якась частина документів просто зникла. І до цього, у вересні, з архівів певну частину документів вивезли у фонд зберігання у Смоленськ», – зазначив Іраклій Хвадаґіані, співробітник грузинської дослідницької лабораторії «SovLab». Проте інтерес суспільства до цих документів не дуже великий, про надання доступу частіше просять іноземні дослідники, ніж грузини. Ще однією проблемою є те, що за отримання розсекречених даних треба платити. «За сторінку – 1,5 євро. Уявіть, скільки треба витратити, щоб підготували одну маленьку наукову статтю», – наголосив Іраклій Хвадаґіані.
У Білорусі доступ до секретної документації радянських спецслужб неможливий. Білоруський історик-архівіст Дмитро Дрозд зазначив, що в країні відкривають пам’ятники не тільки Леніну, але й Сталіну, а міністр внутрішніх справ Республіки Білорусь на урочисті події досі виходить у формі НКВД. «На такому фоні говорити про відкриття архівів немає сенсу… Ми можемо тільки мріяти, що будуть відкриті справи щодо репресованих», – констатував Дмитро Дрозд.
