Основні проблеми селищ у прифронтовій зоні Донбасу – військові дії та замінування території, що ускладнює пересування і господарську діяльність. Крім того, найбільш критичними проблемами називають доступ до медичних послуг; брак кадрів, особливо у медицині і освіті; стан доріг і транспортне сполучення; перетин лінії розмежування; зростання цін на вугілля, дрова та комунальні послуги і зменшення надходжень до дохідної частини місцевих бюджетів. Такими виявилися результати дослідження, проведеного ГО «Фундація.101». Більшість опитаних вважають, що за останній рік ситуація у їхньому селищі покращилася, відзначаючи зниження кількості обстрілів і налагодження нормального життя.
Дослідження проводили з липня по листопад 2017 року у 12 селищах Бахмутського, Волноваського районів Донецької області та Кальміуського району Маріуполя. «У рамках дослідження ми провели 45 глибинних інтерв’ю з представниками місцевої влади: головами селищ, що знаходяться у сірій зоні, а також активними членами громади і звичайними мешканцями прифронтових селищ», – розповіла керівник дослідження Галина Янченко, презентуючи результати на прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі. Із 45 інтерв’ю, 40 — з мешканцями прифронтових селищ різної статі і вікових категорій, 5 — з головами селищних рад.
У жодному із досліджених селищ не виявили проблем із доступом до базових продуктів харчування. Ситуація із водопостачанням різниться від селища до селища. Найбільш скрутно з опаленням – у зв’язку зі зростанням тарифів на газ та вартості вугілля і дрів. У всіх селищах, де проводилося дослідження, так чи інакше відновлювали інфраструктуру. Ремонт виконують за підтримки міжнародних організацій та за кошти місцевих бюджетів. Часто міжнародні організації повністю або частково закуповують будівельні матеріали, а місцева громада виділяє кошти або людський ресурс для здійснення робіт. Доступ до медичної допомоги ускладнюється нестачею кадрів і поганим станом доріг та транспортним сполученням. Медичну допомогу людям часто надають військові, у деяких селищах – «Лікарі без кордонів».
Перетин лінії розмежування – серед основних персональних проблем. «Для багатьох людей, найближче місто зараз знаходиться на окупованій території. Там часто живуть їхні родичі, знаходяться могили померлих родичів, іноді вони їздять на лікування або для отримання інших послуг за лінію розмежування. Колись подорож могла тривати 15-20 хвилин, зараз проходження КПВВ і усіх перевірок може забирати до 5 годин», – зазначила Галина Янченко.
Опитані мешканці селищ, поблизу або в межах яких розташовані Збройні сили України, здебільшого кажуть, що проблем у спілкуванні з військовими практично немає. Часто військові надають медичну та гуманітарну допомогу, подекуди виконують різні роботи на прохання місцевої влади або самих мешканців. Декілька опитаних вважають, що присутність військових в селищі сприяє меншому рівню злочинності. Були і негативні відгуки – про випадки мародерства (лише на початку АТО) і про використання військової техніки як транспорту, що псує дороги.
Роботу поліції оцінюють здебільшого нейтрально або позитивно. Найбільш позитивні відгуки – у селищах, де відділки поліції перебувають безпосередньо у населеному пункті. Там люди зазначають, що порівняно із 2014 роком, рівень злочинності знизився.
Більшість опитаних зазначили, що новини отримують переважно з телебачення. З українських каналів, найбільше дивляться «Інтер», трохи менше – «Україна», 1+1 та «112 Україна». У більшості населених пунктів, де проводилось дослідження, люди мають прямий доступ як до українських, так і до російських телеканалів – окрім району Бахмута, де російські канали заблоковані місцевим провайдером. «Ми спостерігали досить чіткий взаємозв’язок між тим, які інформаційні продукти споживають респонденти і їхнім ставленням до військових і української влади. Люди, які більше споживають російський продукт, менше довіряють українським військовим, попри те, що вони надають гуманітарну допомогу і допомагають відновлювати інфраструктуру. Також вони менше довіряють українській владі загалом», – зазначила Галина Янченко.
Із організацій, які працюють у прифронтових районах, найчастіше згадували «Фонд Ріната Ахметова» ,«Червоний хрест», «Карітас», ЮНІСЕФ, «Людина в біді», «Лікарі без кордонів», Save the Children, ADRA, гуманітарну акцію «Папа для України» тощо. З відгуків людей про їхню роботу, міжнародним громадським організаціям варто покращити координацію дій, подбати про формування правильних очікувань у населення та не фокусуватися на вузьких групах, переходити від надання гуманітарної допомоги до стимулювання працевлаштування.
Значна частина опитаних вважають, що більшість проблем можливо буде вирішити лише після припинення війни. Це – основне слово на позначення подій на сході України серед місцевих мешканців, термін «АТО» вони не вживають. Відповідальність за вирішення проблем люди покладають переважно на селищного голову, рівень довіри до них досить високий. На вище політичне керівництво держави покладають відповідальність переважно за припинення війни. На Мінські переговори особливо не сподіваються.
Повна версія дослідження доступна за посиланням.
