Правозахисники Центру громадянських свобод створили онлайн-мапу нападів на громадських активістів. На ній відображено стан розслідування 72 випадків переслідування активістів, які сталися у 2019 році: позаправового тиску (напади, погрози тощо) та тиску з використанням юридичних механізмів (незаконні стеження, незаконні арешти, відкриття сфабрикованих проваджень). Мапа є прототипом онлайн-інструменту, який вдосконалюватимуть та наповнюватимуть новими даними.
«Акцент у цій карті не так у візуалізації нападів та переслідувань активістів по всій країні за останні роки, як на розслідуванні цих випадків. Ця карта – про те, якою є реакція органів державної влади на ці неправомірні дії, і на якому етапі розслідування кожної зі справ. Наша мета – спонукати громадянське суспільство до більш активних дій: не просто зупиняти переслідування, а переходити у «правовий напад», – зазначила Олександра Матвійчук, керівниця Центру громадянських свобод, на прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.
Для створення карти використали дані, зібрані спостерігачами Центру громадянських свобод. Вони безпосередньо спілкувалися з активістами, які зазнали переслідувань, та у різних формах контактували з органами влади. Випадки марковані за типом переслідування та наявністю/відсутністю розслідування і його стадією. Щодо усіх кейсів надана детальна інформація, окрім тієї, розголошення якої потенційно може зашкодити активістам.
40% зафіксованих кейсів складають позаправові дії. Серед них 1 вбивство, 13 нападів, 7 випадків пошкодження майна, 6 погроз. Решта – методи юридичного тиску, найпоширеніші – адміністративні та кримінальні провадження (11 і 9 випадків відповідно).
«У нашій базі даних за цей рік досі немає справи, яка б закінчилася перемогою – коли інцидент розслідувано, або справа закінчилася притягненням до відповідальності винних, якщо мова йде про органи влади», – зазначила Любов Галан, координаторка Центру громадянських свобод зі створення інтерактивної карти.
Щодо 10 випадків триває розслідування, щодо 2 – судовий процес. Щодо ще 4 випадків розслідування неефективне, щодо одного випадку – не проводиться. У 6 випадках активісти не зверталися до правоохоронних органів.
Порівняно з минулим роком, кількість нападів на активістів зменшилася. За даними Центру прав людини «Зміна», у 2018 році сталося 86 випадків насильства проти громадських активістів. За 9 місяців 2019 року – 26 випадків, але загальні тенденції зберігаються.
За словами Олександри Матвійчук, основні причини нападів на активістів – слабкість державних органів, вища готовність до радикальних методів впливу на «незручних» людей внаслідок війни. «Третя – побічний ефект реформи децентралізації: на місцях утворюються своєрідні «феоди», де зростаються між собою корумпована місцева влада, поліція, прокуратура і суди. У такій ситуації активіст залишається сам на сам проти всіх», – зазначила Олександра Матвійчук.
«Ця тема вимагає консолідації громадянського суспільства та об’єднання зусиль різних організацій. … Солідарність та публічність є формою захисту активістів. Завдяки активності ініціативи «Хто замовив Катю Гандзюк» багато випадків було попереджено, тому що їм надали розголос до того, як справа дійшла безпосередньо до насильства. Але потрібні прецеденти покарання, тому що їхня відсутність породжує атмоферу безкарності, – наголосив В’ячеслав Ліхачов, аналітик Центру прав людини «Зміна». – Важливо, щоб держава зберігала за собою монополію на насильство. Ситуація функціонування напівфеодальних регіональних кланів загрожує не тільки активістам, а й суспільству в цілому».
Журналіст Данило Мокрик звернув увагу, що правоохоронці зазвичай не розслідують справи за статтями 171 Кримінального кодексу України «перешкоджання законній професійній діяльності журналістів» та 345-1 «погрози і насильство щодо журналіста», а якщо й відкривають провадження, відмовляються визнавати журналістів потерпілими. Він додав, що необхідно було б окремо захистити права активістів у Кримінальному кодексі – так само, як права журналістів, але перед тим чітко визначити, хто є громадським активістом.
«У державі потрібно створити атмосферу, коли президент і всі решта не будуть розповсюджувати сигнал, що активісти чи журналісти самі винні у тому, що їхні права порушують. Вчора президент відповідав на запитання щодо випадку із Сергієм Андрушком. Більша частина відповіді щодо дій прес-секретарки Юлії Мендель була присвячена тому, чому Андрушко неправий. Це більше, ніж просто відповідь – це легітимізація порушення прав журналістів з вуст президента. Це чіткий сигнал для наступних ієрархічних рівнів: журналісти самі поводяться так, що можна порушувати їхні права, а того, хто порушує їхні права, карати не потрібно», – наголосив Данило Мокрик.
