У справі громадянина України, політв’язня Олександра Марченка, немає жодного доказу – окрім свідчень, підписаних ним під примусом, і свідчень ще однієї особи. Попри це, йому продовжують запобіжний захід вже 8-й місяць поспіль. «Йому повідомили про підозру за ст. 12, 30 і 226-1 Кримінального кодексу Російської Федерації за намір провезти через російський кордон плати для зенітно-ракетних комплексів. За словами адвоката Дениса Плужного, з 1 травня у цій справі немає жодного доказу провини Олександра – немає свідків, доказів транзакції на суму 130 тисяч доларів, яка фігурує у провадженні», – розповіла Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод, на прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі.
Олександр Марченко перебуває в СІЗО у Краснодарі, на території Російської Федерації, але потрапив туди з підвалів так званого «Міністерства державної безпеки ДНР». «Вивчаючи цю справу, можна побачити чітку координацію спецслужб так званого «МГБ ДНР» та російських ФСБшників», – зазначила Олександра Матвійчук.
Олександра Марченка визнали політв’язнем українські правозахисники та російська правозахисна організація «Меморіал». За словами дружини Катерини Марченко, до затримання він займався постачанням гірничо-шахтного обладнання і займав нейтральну політичну позицію. Донедавна справа не мала публічного розголосу, тому що родичі мали надію, що його відпустять.
Олександр опинився в неволі ще у грудні 2018 року. Як розповідає Катерина Марченко, у родини в окупованому Донецьку залишився автомобіль, який у них відібрали. Товариш Олександра, який залишався з того боку, повідомив, що самопроголошена влада начебто оголосила про можливість повернути незаконно відібране майно. Для цього необхідно було особисто написати заяву у так зване «Міністерство державної безпеки ДНР».У родині було складне фінансове становище, тому Олександр вирішив спробувати. На непідконтрольні українській владі території він прибув 17 грудня, 18 грудня з товаришем пішов писати заяву в «МГБ».
«Вони домовилися з другом, що Олександр пройде митницю «ДНР» і одразу його набере, але за півгодини він перестав відповідати на дзвінки. Лише пізніше ми дізналися, що його заарештували, закрили в кімнаті, забрали речі. Через дві години люди в масках одягли йому пакет на голову, зв’язали скотчем і відвезли у невідомому напрямку», – розповіла Катерина Марченко.
20 днів Олександра протримали в одиночній камері, водячи на допити і застосовуючи насильство. Силовики так званої «ДНР» вимагали розповісти про «справжню причину» приїзду на підконтрольні території. Олександр відмовлявся. Врешті його близько доби протримали підвішеним до стелі за наручник, погрожували відрізати пальці рук, катували током, погрожували повторювати тортури і викрасти родину. 12 чи 13 січня він підписав те, що від нього вимагали.
18 лютого Олександра Марченка передали на територію Росії. Кордон він проходив спочатку у супроводі співробітника «МГБ ДНР», далі у супроводі співробітника ФСБ. В Росії його відвезли у Краснодар і сказали, що він проходить свідком у справі. В суді йому назначили адміністративний арешт за вигаданими звинуваченнями – про непокору силовикам і незаконну трудову діяльність на території Росії.
Увесь цей час Олександру не давали сповістити родині про те, де він перебуває. Перше смс-повідомлення від нього прийшло лише 19 лютого, вже з Краснодару.
Мати Олександра Галина Марченко приїхала до Донецька за два тижні після його зникнення, щойно отримала пропуск через лінію розмежування, та почала звертатися до всіх організацій і установ окупаційної адміністрації. З «МГБ» відповіли, що він у них і з ним проводяться слідчі дії. У зустрічах та дзвінках відмовили, дозволивши раз на тиждень передавати передачі, розповідає Галина Марченко. Як потім з’ясувалося, жодну з них Олександр не отримав. Співробітник «МГБ» під час телефонних дзвінків казав пані Галині, що через місяць сина мають відпустити, але під час чергового дзвінка повідомив, що її син начебто «поїхав автобусом у бік Луганська».
Після смс-повідомлення від Олександра матір поїхала до Краснодара і знайшла для нього адвоката. На цьому етапі долучився також український консул. Олександрові кілька разів назначали адміністративні арешти повторно – в останній день, коли спливав термін попереднього і його мали б відпустити. Врешті суд прийняв рішення про видворення його з території Російської Федерації.
«Одне з найбільш кричущих порушень у цій історії – коли винесли рішення про видворення з території РФ, адвокат і консул, які були у залі суду, сказали «Чудово, відпускайте, і ми прямо зараз поїдемо «видворятися». І його не відпустили – попри те, що було рішення суду», – зазначила Олександра Матвійчук.
Олександра Марченка ще півтора місяці протримали у таборі для переміщених осіб, а потім висунули звинувачення вже у кримінальній справі.
«Абсолютно очевидно, що російські правоохоронці шукали можливість утримувати його, доки не сфабрикували обставини справи. Доказів провини немає. Навіть твердження про те, що був якийсь грошовий переказ, сформульоване так, что переказ здійснили із невстановленого українського банку у невстановлений російський банк. Враховуючи контроль російських органів, зокрема ФСБ, над російською банківською системою, неможливо уявити ситуацію, що – якщо переказ був – не встановили банк, куди він надійшов…. Проти Олександра дає покази нібито людина, у змові з якою його звинувачують – який нібито відмовився від своїх злочинних намірів. Це дуже схоже на конструкцію примушення до показів: коли людину погрожують притягнути до відповідальності і звільняють від неї в обмін на покази проти іншої людини, проти якої вони потрібні слідчим органам», – розповів Сергій Давідіс, керівник Програми підтримки політв’язнів ПЦ «Меморіал».
Подробиці справи Олександра Марченка на сайті «Меморіалу» >>>
За словами Андрія Мамалиги, представника Уповноваженого Верховної ради з прав людини, омбудсмен стежить за справою. Останнього разу представник українського консульства відвідував Олександра 30 жовтня.
«Справа Олександра Марченка – це ще одне підтвердження того, що громадянам України дуже небезпечно відвідувати тимчасово окуповані території, і сподіватися на справедливе правосуддя в РФ не доводиться», – наголосив Андрій Мамалига.
Олександра Матвійчук нагадала, що це вже 88-й громадянин України, ув’язнений з політичних мотивів у Російській Федерації чи окупованому Криму.
