Близько 40% підлітків, які хотіли здати тест на ВІЛ, мали проблеми зі зверненням до медичних закладів без батьків – моніторинг

Прес-центр УКМЦ

Близько 40% підлітків мають проблеми зі зверненням до медичного закладу без батьків, щоб здати тест на ВІЛ. Близько 34% не знають, де пройти тестування. Лише 24% достатньо володіють інформацією про ВІЛ-СНІД. Підлітки, які знають про свій статус, стикаються з дискримінацією у медичних закладах та інших ситуаціях. Про це розповіли координатори мережі параюристів-підлітків на прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі, презентуючи підсумки моніторингу ситуації з дотриманням прав підлітків віком від 14 до 21 років.

Україна – серед країн з найбільшою кількістю ВІЛ-позитивних осіб у Європі. У 2018 році на обліку в закладах охорони здоров’я перебували близько 141 тисячі громадян. На обліку в медичних закладах загалом в Україні, за даними Центру громадського здоров’я на 1 січня 2019 року, було 3014 дітей віком від 0 до 18 років з підтвердженим діагнозом ВІЛ-інфекції. 648 з них – підлітки віком від 15 років, розповіла Людмила Пілявська, директорка Київського міського правобережного центру для ВІЛ-інфікованих дітей та підлітків.

За даними ЮНІСЕФ за 2016 рік, в Україні налічувалося близько 13 тисяч ВІЛ-інфікованих віком від 10 до 24 років, з них близько 1000 мали ВІЛ від народження. Більшість тих, хто інфікувався вже у підлітковому віці, інфікувались внаслідок незахищених статевих контактів, і цей показник на 64% вищий, ніж у 2005 році, розповіла Валерія Зубатенко, менеджерка мережі параюристів-підлітків. Група найбільшого ризику – молодь віком від 15 до 24 років. За даними ЮНІСЕФ 2017 року, 2/3 інфікованих ВІЛ – дівчата. Ефективність лікування ВІЛ-інфікованих підлітків часто нижча, ніж інших груп. 74% переривають прийом антиретровірусних препаратів.

За даними Українського інституту соціальних досліджень, близько 40% мають проблеми зі зверненням до медичного закладу без батьків, щоб здати тест на ВІЛ. Близько 34% не знають, де пройти тестування. Лише 24% достатньо володіють інформацією про ВІЛ-СНІД, каже Валерія Зубатенко. Ці дані свідчать, що у шкільній програмі для старших класів та у вихованні в сім’ї цій темі приділяють недостатньо уваги. Також з’ясувалося, що багато з існуючих методологічних матеріалів для просвітніх заходів – застарілі і з елементами дискримінації. Крім того, підлітки з груп ризику недостатньо знають про свої права і можливість їх захистити. Немає професійної системи надання психологічної допомоги ВІЛ-позитивним підліткам.

«Одна з найбільших проблем – недосконалість законодавства, дотичного до прав підлітків загалом та підлітків з ВІЛ», – каже Валерія Зубатенко.

Тестування підлітки можуть зробити з 14 років, але через протиріччя в законодавстві клініки іноді відмовляються робити тест без згоди батьків, або повідомляти його результати, якщо підліткам менше 16 років. Не передбачена юридична відповідальність для медиків за відмову пацієнтові у проходженні тестування чи ненадання медичної допомоги у зв’язку з його ВІЛ-статусом. Також не передбачена відповідальність для третіх осіб, які розголосили інформацію про ВІЛ-статус людини.

В Україні немає статистики про кількість випадків порушення прав підлітків з ВІЛ-СНІД та реагування на ці випадки. Параюристи провели власне дослідження за принципом «рівний-рівному»: з підлітками розмовляли підлітки, які перед тим пройшли навчання як параюристи. ВІЛ-інфіковані підлітки – досить закрита спільнота, тому саме у форматі рівний-рівному можливий максимальний рівень довіри, пояснює Олександр Дмітрієв, керівник проекту розбудови параюридичних мереж.

«Кожен кейс із нашого звіту стосувався не лише фіксації фактів порушення прав, але й реагування у вигляді первинних правових консультацій та оформлення документів: заяв до головних лікарів, які перешкоджали або не забезпечували доступ до лікування чи профілактики, заяв до Нацполіції тощо», – додав він.

В результаті моніторингу зареєстрували 13 випадків порушення прав, що сталися з підлітками з Києва, Харкова, Ірпеня, Бучі, Кривого Рогу, Нового Бугу. «9 кейсів стосувалися перешкоджання у проходженні тестування на ВІЛ через вік, 4 з них – перешкоджання у наданні медичних послуг на підставі ВІЛ-статусу. Лише у 3 кейсах була отримана позитивна відповідь та визнання правопорушення з боку медичного персоналу, в решті випадків – або повне ігнорування, або ж відповідь про те, що насправді ніякого правопорушення не було», – зазначила Валерія Зубатенко.

Серед випадків, які з різних причин не оформлені як кейси – дискримінація під час прийому на навчання у зв’язку з ВІЛ-статусом, розкриття ВІЛ-статусу третьою особою, відмова у наданні манікюрних послуг.

Дослідження не є репрезентативним, кількість порушень явно більша, ніж кількість виявлених випадків, наголошує Валерія Зубатенко. Підлітки дуже неохоче погоджуються говорити. Навіть ті, хто дає згоду, не хочуть, щоб їхні імена фігурували у будь-яких документах. Це одна з причин, чому частина випадків, виявлених параюристами, не оформлені юридично.

Ще одна проблема – іноді батьки ВІЛ-інфікованих дітей вважають хворобу вигаданою або несерйозною і відмовляються від лікування. «У Києві 5 таких випадків. У Дніпропетровській області – 30 випадків, 15 випадків повного відриву від терапії у підлітків. Це вражаючі цифри і з цим потрібно щось робити», – зазначила Людмила Пілявська, директорка Київського міського правобережного центру для ВІЛ-інфікованих дітей та підлітків.

«Потрібно забезпечити дотримання прав, нестигматизацію та недискримінацію. Це питання напряму пов’язане із державними сервісами у сфері громадського здоров’я, тому що самостигматизація, стигматизація суспільства та дискримінація, обмеження доступу у першу чергу стосується державних сервісів тестування, профілактики, лікування ВІЛ. Саме тому важливо говорити про рівність цієї категорії», – наголосив Олександр Дмітрієв.

За підсумками моніторингу планують створити «білу» та «зелену» книги для впровадження рішень, які допоможуть покращити ситуацію.